– Як це «засекречено»?

– А так – шито-крито.

– Балакай, – відмахнувся Кузь. – Тут не інакше як зрада. Були ж у нас вороги народу? Викрили? Отак і тут викриється.

Гнат поправив на голові кашкета, зняв з плеча гвинтівку.

– Ану, шагом марш у сільраду.

Кузь не доніс до рота цигарки, підшморгнув носом:

– А це чого ж?

– Шагом марш! – крикнув Гнат і торкнувся дулом до плеча. – Ти які розговорчики розпускаєш? Ти що на радянську владу набалакуєш? Фашистів чекаєш? Ану, здай дробовичок.

Кузь, плутаючись у ременях, зняв гаківницю.

– Два кроки вперед, і ніяких балачок…

– Отака ловись, – розгублено затупцювався Кузь і, весь якось зігнувшись, почвалав по мосту, грюкаючи чоботищами по лунких дошках.

– Ну, на яку тему будемо говорити? – перекривив Бовдюг, підшморгуючи носом, і злісно сплюнув через перило. – Заробив, як Хома на качалках: одну продав, а дев’ять баби на плечах побили. А скільки йому говорив: не лізь, куди твої очі не лізуть, так ні, інтересно, каже, ой як інтересно. З вікна, каже, і то багато видно, а як по світах походити, скільки того дива побачиш. Отож хай тебе по тих світах поводять, може, спаде інтерес, – сумно закінчив Бовдюг.

Вартові встали і пішли мостом нести службу. Приземкуватий Гаврило, у товстому ватяному піджаку, шкандибав, як зазимований ведмедик, люто давив короткою ногою дошки.

– Отак тепер язика розпускати.

– Врем’я воєнне. Річка набрякала туманом, півні скльовували зорі з неба, а по Беєвій горі на північ тікали тіні.

– Від Федота нічого не чути?

– Прописав у останньому листі, що – прямо в бій.

– А від Тимоша?

– Той до письом лінивий. Переказував через людей, що направили в тил обучать.

– Молодих, може, й підучать, а старших – на позицію.