– Одну хвилину. Зараз їдемо.

півголосом заспівав солдат і, розстібаючи шинель, пішов до лісу, якраз до того місця, де стояв Йонька. Світло коливалося в такт його кроків і виписувало на деревах голубі вензелі. Йонька зняв з голови шапку і затулив коров'ячу морду. «Не дай же Бог, помітить, отут нам з тобою і клинці заб'ють», – потерпав він, притискуючи до себе пахнучу кізяками шию корови.

Німець зупинився від нього в кількох кроках і став справляти нужду.

«Іч, розсівся, щоб тебе на рожен посадило», – закрутив носом Йонька.

Від машини хтось крикнув, німець схопився і, брязкаючи пряжкою, побіг на шосе.

«А що, довоювався, собачий сину, що й в… не дають?»

Коли машина зникла в темряві, Йонька одяг на голову шапку, висукав дулю:

– А що, відібрали теличку, чорти рижохвості?

Йонька рухався глухими дорогами, обходячи села й хутори, іноді зовсім бездоріжжям, стернями, левадами, тримаючись лісів і перелісків. Місяць світив з лівого боку, і по траві в райдужних коронах повільно сунуло дві тіні – Йоньчина і коров'яча. Йонька йшов попереду, корова – ззаду, і коли глянути на тіні, то здається, що корова несе Йоньку на рогах.

Перед світанком похолоднішало, з корови піднімалася пара, з Йоньки також; вони сунули, ледве переставляючи ноги, хоча іти їм слід було швидше, щоб до того, як завидніє, прибитися до рибальських лісів і перебути день.

Вони брели довгою і широкою улоговиною, що сивіла під місячним сяйвом і курилася парою. Місяць був ясний і блискучий, як золотий турецький ятаган, на якого хукнули парою і насухо протерли оксамитом, потім став тужавіти, вицвітати і з золотого зробився білий. Східна околиця неба жевріла, як залишене на ніч вогнище пастухів; ширше розходилися понад землею золоті язики, підлизували знизу дрімливі скелі хмар. З хуторів понесло півнячим клекотом. Йонька вибивався із сил, наддавав ходу.

Через півгодини сонце взяло долину в золоті батоги. Йонька завів корову в дубовий ліс. Місце було дуже вигідне: глибока яруга, поросла чагарем, прикрита з усіх боків дубовим лісом, з доброю, невижатою травою: можна попасти корову і розікласти невелике багаття, щоб погрітися.

Йонька пустив корову пастися, назбирав сухого паліччя. Огонь кресав так довго, що на лобі виступив піт: губка відволожилася за ніч і не займалася. «Оце тобі дав чорт дудку, та не навчив грати. Еге ж, як була совєцька власть, то були сірники, був і гас, а прийшла німецька сила, стали кремінь та кресила. Хе-хе-е. Правду хтось видумав, їй-богу, правду. Отже ж, і не викрешу. Хіба з шапки клоччя насмикати? А що? Вона вже стара, то їй однаково».