Тимко глибше насунув шапку на голову, схопив Коростильова, як дитину, на руки і почав кружляти його навколо себе, аж у того вітер свистів у вухах.

– Ды пусти. Ды задушишь, домовой, – тоненько повискував Коростильов, дриґаючи личаками, на які налип сніг.

– Розкладай вогонь, – весело потер руками Тимко. Очі в нього сяяли, голос ламався, як крихкий лід на морозі, рухи стали поривчастими і безладними. – Ну! – підморгнув він Коростильову.

– Теперь они пошли драпать. Теперь не задержатся. А тут и морозец прихватывает. Ась? – змовницьки, весело підморгнув Коростильов.

Марко бив кайлом сухі пеньки і кидав їх на вогнище.

– Mo, воно, як на таке повернуло, то скоро й війні кінець? Тоді до чортинячої матері кирку в кущі, а самому на Троянівку…

– Не поспішай. Ще й тобі з носа червону юшечку видавлять, – ошкірився Тимко. – Ти думаєш, так і відсидишся отут з кайлом у руках?

Вогнище потріскувало сухим бур'яном і пашіло жаром. Тимко, Марко і Коростильов обсіли його, жадібно простягли закоцюблі руки. Раптом через вогнище на сніг лягла саженна тінь. Всі обернулись і побачили грека Цівадіса, обмотаного рядном, від нього смерділо брудом і часником. Мовчки він присів до вогнища, і зараз же із-за його спини вилупилися Тоська й Госька. Повсідалися обабіч Цівадіса, покірні, як щенята. Цівадіс не брав кайла до рук, тинявся від одного вогнища до другого, відбирав у кого які були продукти і з того жив. їв страшенно багато, і якби його прив'язати до ясел, у яких лежав баран, то за якийсь час там залишилися б роги та ратиці. Вічні мандри побіля чужих вогнищ ніколи не припинялися, і це було видно на ньому: ззаду рудим шматтям висіло рядно, його тільки-но кинув жувати вогненний дракон. Чорна, збита, як баранячий курдюк, борода вся в рудих лишаях; від неї тхне смалятиною; очі червоні, сльозяться.

– Погнали супостатов, поперли, – потираючи довгі кістляві руки, тоненьким голоском обізвався Коростильов, і маленькі очі радісно заблищали, а личко сяяло, як у гостях або на іменинах. – Присаживайтесь к огоньку, люди добрые, – прохав він Цівадіса. – Вишь, как разгорелось, впору греться.

Цівадіс мовчки блиснув на нього червоними очима. Коростильов зіщулився і замовк.

– Госька, карти.

Госька схопився як підстрелений, кинув з рукава на сніг пом'яту колоду карт, на яких уже не можна було пізнати фігур.

– Граємо на оцю гниду, – показав грек на Коростильова, – десять хрупанців за кожний виграш. Бити буду я.

Мовчки здали карти. Коростильов жалісно посміхався, погладжував руками свої цупкі краги. З личаків його валила пара, обличчя було розгубленим і жалісним. Грек виграв, згріб Коростильова за карк, крутнув до себе. Лагідні очі горбаня пойнялися жахом, шапка злетіла з голови і впала в огонь. Тимко підскочив до грека ззаду, палицею, якою мішав огонь, стьобонув по шиї. Той заревів від болю. Голову йому скрутило набік. З волосяної пащеки війнуло на Тимка вогнем і смертю. Тимко чесонув його ще раз. Цівадіс сів, тяжко, по-вовчому завивши.