– Що ж ти б'єшся – падло! – причитував він, згрібаючи і розгрібаючи брудними пальцями сніг.

Тимко схопив кайло і подався униз, де леденів Дон. За ним побігли Марко і Коростильов.

«І серед таких людей, серед таких злодюг, мене кинула доля? За що? За які гріхи? – гаряче думав Тимко, тюпаючи мерзлим Доном в розстебнутому кожушку з кайлом у руці. – Там хлопці пруть німця, ллють кров, а ця худобина грає в очко? Та як же це так? Як же так?» Він присів біля куща красноталю, скрутив цигарку, жадібно затягнувся димом. На прутті гойдався снігурок, наче китайський ліхтарик, сипав снігом Тимкові на шапку. Дон, облизаний вітрами, синів льодом. Тимко встав і, розмахнувшись, шпурнув кирку. Вона металево бренькнула і, цьворохкаючи та підплигуючи по льоду, поскакала мало не до середини Дону.

– Що ти надумав? – запитали Марко і Коростильов, перелякано відхекуючись.

Тимко глибше насунув на голову заячу шапку, випустив з-під чорних вусиків усмішку і швидко закрокував до хутора. На квартирі зібрав немудрі пожитки, вийшов з хати. Анютка наздогнала його в сінях, переполошено глянула в вічі:

– Куда ж ты?

Тимко весело труснув головою.

– За Дон. На фронт, Анютко.

– Отпустили вас, что ли?

– Сам тікаю.

Вона приклала фартух до губів.

– Может, где Тимошку встретишь, так передай, что папаня болеют, а я…

Вона зовсім закрила фартухом обличчя і заплакала. Тимко поцілував її в лоб і вийшов на ґанок.

– Погоди чуток.

Анютка вилетіла із сіней, перебігла через двір, простоволоса, у одних чириках, зникла у сусідньому дворі. За хвилину прибігла, вся тремтяча, із заплаканими очима:

– Наш сосед в станицу едет, подвезет.

Тимко вклонився їй у пояс, тихо стис її гарячі руки. Порипуючи снігом, збіг з ґанку. Слідом за ним рипотіли Марко і Коростильов.

Цієї ж ночі на станції Богучар вони прилаштувалися до військового ешелону і поїхали на фронт.

XIII

XIII