«Чому ж не косять? – питає Оксен. – Я зараз піду і зберу людей».

Він іде в село, а хати пусті, нікого немає. Він іде далі і бачить – по ташанському мосту йде мати у білій сорочці, чорній керсетці, боса і з ціпком. Він хоче запитати, де його сім'я, що з дітьми, а вона, забачивши його, повертається і тікає назад, до Пісочкового. Оксен за нею. Добігає до потоку, а матері немає. Тільки з каламутної води виглядає її обличчя.

– Чого ж ви тікали від мене, мамо? Хіба ж ви не пізнали свого сина?

– Мого сина давно вбито, я тебе не знаю.

Ідуть по воді кола, ховають дороге обличчя. В Оксена обривається серце:

«Чого ж вона і заговорити зі мною не захотіла? За що розгнівалась?» – тяжко мучиться Оксен і стогне уві сні.

– Вже починається, – штовхає його в плече хтось, і він прокидається.

Надворі ще темно, але світанок наближається. Не тремтять зорі, сніжною купкою в далекі яруги осипається Чумацький Шлях. Угорі блищало багаття, іскри від нього несло на яр. Хтось награвав на губну гармошку, хтось сміявся. Раз понад самим урвищем тихо проїхало два вершники. Один з них сказав:

– Ану, швиргони ракету, я їх поколошкаю трохи…

– Не влучиш.

– А хто твою шапку на льоту розпанахав?

Чути було, як вершник відтяг затвор на автоматі. Спалахнула ракета, дерева шарахнулись врозтіч, і тут же тріснуло, весело різонула автоматна черга. На Оксенових людей посипався сніг, відсічені кулями гілки. Нетерплячий Зозуля приклав до плеча автомат. Оксен вдарив по стволу:

– Не треба, бережи патрони.

Зачулася німецька лайка, хтось пробіг і злякано крикнув:

– Що ж ви, хлопці, робите? Фельдфебель нас пороздира…

– А що, влучив? – загигикав бас, і вершники зникли.

– Починається, – зашепотів Зозуля.

– Згорни мені цигарку, – попросив Оксен і, підвівшись, почав хукати в долоні. Трішки зігрівшись, одхукав пробку і випив добрих п'ять ковтків спирту. Тоді вийняв з кишені окраєць замерзлого хліба, в якому блищав сніг, шматочок ковбаси, закусив і взяв у Зозулі скручену цигарку.

– Дай хлопцям по п'ять ковтків спирту і закусить. Треба, щоб вони зігрілись.

Зозуля почепив на шию автомат і плигнув у окоп. На спині у нього телячим хвостом оддудурювався німецький рюкзак. Люди в окопчику заворушились.