Джмелик стояв, опустивши голову. В білих кучерях гніздилося холодне зимове сонце, жилава рука опустила карабін.

– От я і помстився, мій вороже! А краснюки вернуться, мені наведуть решку. А хто ж правду розсудить?

Бачачи, що вже опору нема, що на землі замість грізного партизана Іскри лежить понівечений кулями труп, з кущів почали вилазити німці і поліцаї. Вони мовчки обступили Оксена і дивилися на нього. Офіцер в супроводі лікаря-німця також підійшов.

– Який фанатизм! – обізвався він до лікаря. – Гляньте, – показав він палицею на мертвого Санька, що дивився на них голубими очима, – цей бандит зовсім дитина.

– Одначе вік не завадив йому бути хоробрим… – відповів лікар, поправляючи на плечі кручений погон.

– Скажіть, – знову заговорив офіцер, – чим ви поясните таку… м-м-м… – офіцер не міг підібрати слова, він хотів сказати «хоробрість», але потім йому здалося, що це забагато для «бандітен», – таку… м-м-м, – покрутив лайковими пальцями біля скроні, – такий… м-м-м, фанатизм? На мою думку, низьким рівнем розвитку культури? Для них смерть – щаслива необхідність. Неспа? Чи не так? – козирнув він знанням французької мови. – Ось подивіться, – показав на Джмелика, – варяг з обличчя, азіат по крові, він добровільно вбив свого брата по нації. Німець ніколи б такого не зробив…

Усмішка в офіцера була презирлива, і Джмелик зрозумів, що говорять про нього і говорять недобре. Він усміхнувся і глянув офіцерові під брови. Очі офіцера здивовано розширилися, дивуючись нахабству росіянина. Але очі росіянина залишились такими ж: в них так і бурлила відчайдушність, білі зуби сміялись, а жилава рука гралась парабелумом. «Хочеш, я і тобі вжену з десяток», – сміялися білі зуби і обіцяли очі.

Старенький лікар розчовпав Джмеликів погляд.

– Ми багато чого не можемо зрозуміти в цій дивній Росії, – хмурячись, сказав він і наблизився до мертвого Оксена.

Оксен лежав щокою на снігу, обличчя його спухло, у волосся понабивалося снігу. Раптом всі ахнули і стали відходити: у Оксена відкрилося око: чорне, велике, налите кров'ю, і тут же шарахнув постріл. Куля тьохнула в кущі, збила сніжок, і він тихо осідав, виграючи на сонці.

– Він стріляє навіть мертвий, – тихо прошепотів офіцер, бліднучи.

– Це була конвульсія, – спокійно відповів лікар і знову нахилився і взяв руку Оксена. – Він мертвий.

– Всіх партізанен – на машину. Везти в село і виставити напоказ, – крикнув офіцер, потім підійшов до Джмелика, що сидів на пеньку, вийняв пачку сигарет, загорнуту в блискучий папір, і плитку шоколаду:

– Маленький нагорода, – засміявся він, фамільярно поплескуючи Джмелика по плечу.