Мілан Кундера Нестерпна легкість буття

Мілан Кундера

Нестерпна легкість буття

Частина перша Легкість і вагота

Частина перша

Легкість і вагота

1

1

Вічне повернення — загадкова ідея, і Ніцше страшенно спантеличив нею філософів: подумати лишень, що настане така пора, коли повториться все, чого ми зазнали в житті, і що саме це повторення повторюватиметься до нескінченності! Що ж означає цей безглуздий міф? Міф про вічне повернення каже нам методом заперечення, що життя, яке зникне раз і назавжди й ніколи вже не повернеться, скидається на тінь, що воно не має ваги, що воно мертве вже наперед і хоч яке воно жорстоке, прегарне, величне, проте ця краса, цей жах і ця велич не мають ніякого сенсу. Зважати на нього варто не більше ніж на війну поміж двома африканськими князівствами, що спалахнула в чотирнадцятому столітті й нічого не змінила у світі, хоча триста тисяч негрів знайшли там смерть у невимовних муках.

Але чи зміниться щось у цій війні поміж двома африканськими князівствами в чотирнадцятому столітті, якщо вона повторюватиметься незліченну кількість разів у вічному поверненні? Авжеж, повториться: вона стане твердинею, що стремітиме у віки, і її безглуздість буде непоправна.

Якби Французька революція повторювалася вічно, французька історіографія не так пишалася би Робесп’єром. Та оскільки оповідає вона про те, що не повертається, то та кривава пора є тільки словами, теоріями, дискусіями; вони легкі, мов пух, і нікого не лякають. Існує величезна різниця поміж Робесп’єром, який з’явився в історії єдиний раз, і Робесп’єром, котрий вічно повертатиметься, щоби стинати голови французам.

Отож можна виснувати, що ідея вічного повернення змальовує перспективу, в якій речі здаються нам не такими, якими ми їх знаємо: вони постають перед нами без обставини їхньої минущості, яка її пом’якшувала б. Ця обставина заважає нам виголосити якийсь вирок. Хіба ж можна засудити таке ефемерне явище? Проміння вечірнього сонця осяває ностальгійним чаром будь-яку річ, навіть гільйотину.

Нещодавно зловив себе на чудернацькому відчутті: неймовірно, але, гортаючи книжку про Гітлера, я був розчулений декотрими його світлинами: вони нагадали пору мого дитинства, яке припало на воєнні роки; декого з моєї рідні спіткала смерть у нацистських концентраційних таборах; але що та смерть проти Гітлерових світлин, які нагадали минулу пору мого життя, ті роки, що вже ніколи не повернуться?

Це примирення з Гітлером свідчить про доглибну моральну збоченість світу, який ґрунтується на неможливості повернення, адже у цьому світі все наперед прощається, а отже, все цинічно дозволяється.