2
2
Якби кожна секунда нашого життя повторювалася нескінченну кількість разів, ми були б прикуті до вічності, наче Ісус Христос до хреста. Ото жорстока думка! У світі вічного повернення кожен порух несе ваготу нестерпної відповідальності. Це спонукало Ніцше заявити, що ідея вічного повернення — найважчий тягар
Якщо вічне повернення — найважчий тягар, то на цьому тлі наше життя може постати у всій його чарівливій легкості.
Але чи така вже гнітюча вагота і чи така чудовна легкість?
Найтяжча вагота розчавлює нас, ми згинаємося під нею, вона хилить нас до землі. Та в любовній поезії всіх часів жінка мріє про ваготу чоловічого тіла на ній. Отож найважчий тягар — це водночас і образ найщедротнішого наповнення життя. Що важчий тягар, що ближче життя наше до землі, то реальніше і правдивіше воно виявляється.
Зате цілковита відсутність ваготи призводить до того, що людська істота стає легша за повітря, що вона лине у височінь, віддаляється від землі, від земного буття, робиться вже напівреальною, а порухи її стають і вільні, і незначущі водночас.
То що ж обрати? Ваготу чи легкість?
Це питання Парменід ставив іще за століття до Ісуса Христа. Він вважав, що світ ділиться на контрастні пари: світло — пітьма, грубе — тонке, гаряче — холодне, буття й небуття. Один полюс протилежностей був для нього позитивний (світле, гаряче, тонке, буття), другий — негативний. Оцей поділ на позитивний і негативний полюси може видатися нам по-дитячому простим. Крім одного: що ж таки позитивне — вагота чи легкість? Парменід відповідає: легке — позитивне, важке — негативне. То мав він рацію чи ні? Ось у чім річ. З певністю можна сказати одне: протилежність «тяжке — легке» — найзагадковіша і найдвозначніша з-поміж усіх протилежностей.
3
3
Багато років я думаю про Томаша. Та лише з огляду на ці роздуми вперше побачив його по-справжньому. Побачив, як стоїть він перед вікном свого помешкання, втупившись у стіну будинку, розташованого на протилежному кінці двору, і не знає, що вдіяти.
Він познайомився з Терезою тижнів зо три тому в невеличкому чеському містечку. Разом вони пробули насилу годину. Вона провела його на вокзал і зачекала, поки він сяде у потяг. Днів за десять по тому приїхала до нього у Прагу. Вони кохалися того ж таки дня. Уночі в неї почалася гарячка, і вона цілий тиждень пролежала в нього з грипом.
Він відчув незбагненну любов до цієї дівчини, з якою ледве був знайомий. Йому здавалося, наче це дитина, яку поклали до просмоленого кошика і пустили за водою, щоби він підібрав її коло берега свого ліжка.