Вона пробула в нього з тиждень, а потім, одужавши, повернулася до того містечка, де мешкала, за двісті кілометрів від Праги. Отут і настала та мить, про яку я щойно казав і в якій вбачаю ключ до Томашевого життя. Він стоїть коло вікна, втупившись у стіну будинку, розташованого на протилежному кінці двору, й думає собі: «Чи варто запропонувати їй перебратися до Праги?» Ця відповідальність лякає. А що, як він запросить її до себе, і вона відразу ж приїде і запропонує йому все своє життя. А може, потрібно відмовитися від неї? Тоді Тереза залишиться кельнеркою у провінційній кав’ярні, й він уже ніколи не побачить її.

То хоче він, щоб вона приїхала до нього чи ні?

Він дивиться у двір, втупившись у стіну протилежного будинку, і шукає відповіді.

Знову і знову згадує він образ цієї жінки, що лежить у нього на дивані; нікого не нагадувала вона йому з його минулого життя. Ні коханкою вона не була, ні дружиною. То була дитина, яку він дістав із просмоленого кошика і поклав на березі свого ліжка. Вона заснула. Він опустився коло неї навколішки. Її гарячковий подих пришвидшився, Томаш почув, як вона тихенько застогнала. Притулив своє обличчя до її лиця і прошепотів декілька заспокійливих слів у її сон. За мить здалося, ніби її подих став спокійніший, і її обличчя несамохіть притулилося до його щоки. На своїх вустах він відчув кислуватий дух лихоманки і вдихнув його, наче хотів пройнятися довірливістю її тіла. Тоді уявив собі, наче вона в нього вже багато літ і що вона помирає. І зрозумів, що не переживе її смерті. Він укладеться поруч, щоб теж померти. Томаш заховав своє лице в подушку біля неї і довго так залишався.

Тепер він стоїть коло вікна і згадує ту мить. Що ж, як не кохання прийшло оце до нього, щоб заявити про себе?

Та чи було це коханням? Він запевнив себе, що хотів померти біля неї, і те почуття було вочевидь перебільшене: адже він бачив її тільки вдруге в житті! Чи, може, то була істерична реакція чоловіка, який, відчувши в глибині душі нездатність любити, почав сам перед собою корчити комедію кохання? І підсвідомість його була така підступна, що задля тієї комедії обрала жалюгідну провінційну подавальницю, яка не мала жодного шансу ввійти в його життя!

Він дивився на брудні стіни, що оточували дворище, і не знав, істерія то була чи кохання.

І в тій ситуації, коли справжній чоловік почав би негайно діяти, він докоряв собі за вагання й за те, що позбавив найчудовішу мить свого життя (він стоїть навколішки біля узголів’я молодої жінки, певний, що не зможе пережити її смерті) будь-якого значення.