Гумористична настроєність Мар’янина шубовснула раптом униз-униз. Вона йде просто на трьох повішених.

На справжній шибениці, посеред площі, висить три чорних людських тіла — і кругом ні душі. На звичайній прозаїчній площі, на якій молоком та вишнями торгують, — тепер голгота.

Вже далі йти й не наважується. Треба було б пройти якраз повз них, а Мар’яна не може. Отже, кругом ні душі. А на площі їх для того й повісили, щоб усі дивилися.

Вона звернула в першу вуличку, але й тут… Якийсь список. Оголошення:

ЗА СЛУХАННЯ СОВЄТСЬКОГО РАДІО

Ці люди висять за радіо. Тут не тільки б’ють і заарештовують!

Мар’яна вже не хоче ні на що роздивлятися, ніяких оголошень та написів читати. Та тут чорний страх має крильми над кожною хатою! Швидше б побачити сиві вуса, опору в цьому страшному світі.

І сивих вусів уже в Володарці нема. Вся Володарка знає Омеляна Яковича, та тільки він не виходить її зустрічати. Старенька порається біля хати, курчат скликає.

— А де ж ваші?

— Оце, як ти, Господи, бачиш! Сама зосталася. До Німеччини старого забрали.

Мар'яна не хоче вірити. Та Омелян Якович уже, нівроку, літня людина, ще й не дочуває трохи. Куди йому?..

— Та от насілися дочку взяти. Дочка пішла в ліс, а тут накопалися, щодня ходять та й ходять. То старий мій каже: „Беріть мене за дочку, а де дочка, — не знаю”. І взяли!

Мабуть, з дороги вернуть. Не може бути, щоб такого старого…

— А кого це болить? В поліції — самі ті, що були колись активістами. Отака то лиха година… Що вони з нашими людьми роблять! А це ви, мабуть, чогось купити? Якби мали яке пальто, хустку чи чоботи. За гроші ніхто не хоче.

Гм! А Мар’яна думала тут трохи побути. Чи всидить? Як тут таке чуєш, аж волосся дуба стає. Але на столі вже повна миска білого сала. Мар’яну аж у страх вкинуло від такої великої маси. На столі самогонка. Ну, та як же тут без цього бути, як щодня якогось поліцая треба загодити. Але що Мар’яна до самогонки не звикла, стара десь добуває чарку вишнівки. Для того й тримала, що колись приїде Мар’яна, удвох вип’ють.

— Дай, Боже, щоб це минулось, а старе не вернулось!

Мар'яна аж і чарку з вишнівкою поставила. Та це ж найкоротша формула, яку тільки можна придумати для сьогоднішнього дня! Певно, що можна було б тут пожити, навіть з місяць, якби не засіли в мозку оті повішені. Чому їх не здіймуть?

— Та в нас ще не так. А он у Смілі, кажуть, як тільки що, то зараз понавішують кругом управи людей… І не дозволяють здіймати. А шибениця — в кожному селі. Люди спочатку злякалися цих шибениць і пішли, а тепер уже ніхто не боїться, тільки молоді в лісі ховаються. А ми, старі, ото товчемося вже вдома. От маю пів корови…