Мар'яна думає: так треба. Так треба, що вона стоїть самотня, ні з чим не примирена; і як нема жаданого, ладна краще згинути, ніж прийняти немиле. Оці хуртовини, оця непотрібність, оце безоглядне змітання, німецька заглада — все це тільки розкрило її сенс її, непотрібного немов, існування. То ж був час, що Мар’яна ладна була піти слідами Олега. А тепер переконання підперло душу, як стовпи. Оця шарпанина, вербування на німецькі роботи, оця мізерія щоденного клопоту, загроза знищення Києва й України зродили в ній волю. Не датись.

Прожектори раптом згасли. Внизу клекотить бенкет п’яних. Мар’яна стоїть серед своїх милих тіней і вдивляється в темінь завтрашнього дня.

IX.

За короткий час своєї нової кар’єри Гнат Загнибіда навчився багато чого. Безоглядно кокетувати з перекладачками й секретарками штадткомісаріяту. Пити шнапс із німецькими друзями, яких йому залишив гер Пабст після пригоди на мосту. Зате він має добру посаду — голови районової управи. Крім того, він майстерно орудує новопроявленим талантом — несамовито кричати.

Ось зараз він тупотить у своєму кабінеті на службовця управи, високого худорлявого юнака, що дивиться на нього завороженим поглядом, як на удава.

— Так оце ви так працюєте? Так ви хочете, щоб мене через ваші махінації розстріляли? Ви мені скажіть, — для кого ви це зробили? Як ви посміли мене підводити?

Нещасних сто продуктових карток із підробленим підписом голови управи лежать на столі. Гнат то тупотить ногами на службовця, то підходить і бере картки в руки та роздивляється на підпис. Кладе — і знову розпікає службовця.

— Забирайтеся мені зараз звідси, щоб я вас тут ані хвилини більше не бачив! — раптом тихо сказав він. — Чого ж ви стоїте? — розкричався ще більше він, бо отетерілий юнак від тихого слова ще більше стерявся.

Гнатів настрій справді лихий. Там удома лежить у нього в дровітні тонна газетного паперу і ця тонна тримає його в напруженні вже другий день. Завезли її військові німецькі шофери на вигляд, а насправді — наші хлопці. Десь украли в німців папір на підпільну газету й ото сховали в нього до вечора. Чого вони не забрали вчора, чорт їх голову знає? Щойно був телефонний дзвінок, що сьогодні ввечорі — невідмінно, от сиди й до вечора ворожи, чи не налетить на дровітню гестапо. А тут ще й цей ідіот із картками та підробленим підписом…

Картки й документи Гнат сам уміє добре підробляти та роздавати, кому треба. Як жінка з двома дітьми може переносити підпільну літературу, то чому ж Гнат не може забезпечити потрібними документами нелегальних гостей, що конче мусять бути в Києві.