— Ні, не пожалкую, — заперечила вона. — Я знаю, що роблю. Мені однаково, якої ви думки про себе. — Вона припала щокою до його плеча. — Ви мені потрібні.

— Так ви, чого доброго, мене доб’єтесь, — сказав він і, нахилившись, поцілував її.

— Ах! — вигукнула вона і сховала обличчя в нього на грудях.

«Недобре, — думав він, обіймаючи її, — не слід би мені цього робити».

Але він усе тримав її в обіймах, і коли вона, підвівши голову, знову потягнулася до нього, він поцілував її ще багато разів.

Розділ LVІ

Розділ LVІ

Коли б не вплив деяких обставин, Лестер, можливо, згодом і повернувся б до Дженні. Він добре розумів, що, міцно взявши в руки управління своїм багатством і вичекавши, поки вгомоняться пристрасті, він міг би піти на дипломатичний виверт і в тій чи іншій формі поновити свої відношення з нею. Але для цього йому довелося б поступитися незмінним правилом — виконувати свої обов’язки, навіть якщо про них ніде прямо не сказано. До того ж він не міг позбутися думки про дуже широкі можливості, які відкрило б перед ним одруження з м-с Джералд. Щира прихильність до Дженні не заважала йому усвідомлювати, як багато важить особистість і багатство її суперниці — однієї з найцікавіших представниць вищого світу. В думках він завжди протиставляв одну одній цих двох жінок. Одна — витончена, освічена, чарівна, обізнана з усіма тонкощами світського поводження й досить багата, щоб задовольнити будь-яку свою примху; друга — безпосередня, любляча, ласкава, не навчена світських манер, але, як ніхто інший, здатна відчувати красу життя й усе, що є чудового в людських стосунках. М-с Джералд розуміла й визнавала це. Засуджуючи зв’язок Лестера, вона критикувала не Дженні, а недоцільність цього зв’язку з точки зору його кар’єри. Інша справа шлюб з нею самою, — це було б ідеальним завершенням його найчестолюбніших задумів. Це було б добре з усіх боків. Він буде з нею так само щасливий, як і з Дженні — майже так само, — і на додаток йому приємно буде усвідомлювати, що він найвидатніша постать у світських і фінансових колах Середнього Заходу, його матеріальні проблеми також вирішувалися в цьому випадку якнайкраще. Лестер багато й серйозно думав і, нарешті, вирішив, що немає рації зволікати й відкладати. Розлучившись з Дженні, він уже завдав їй непоправної образи. Чи не однаково, якщо тепер до неї додасться ще одна? Дженні забезпечена, у неї є геть все, що їй потрібно, крім хіба його, Лестера. Вона сама вважала, що їм слід розлучитися. Так, стомившись від свого невлаштованого й незатишного життя, він вигадував собі виправдання й поступово звикав до думки про новий зв’язок.