Постійне спілкування з м-с Джералд і з’явилось тією рішучою обставиною, яка перешкодила Лестеру знову з’єднатися з Дженні. Все як навмисно складалося так, що саме вона повинна була врятувати його від згубного внутрішнього розладу. Поки він жив сам, він міг час від часу бувати в гостях, але це його мало цікавило. Він був надто млявий, щоб самостійно зібрати навкруг себе людей, які були б йому до душі і якими жінці, подібній до м-с Джералд, нічого не варто було себе оточити. Вдвох це було б їм особливо легко. Де б вони не вирішили жити, їх будинок завжди був би переповнений цікавими людьми. Йому залишалося б тільки з’явитися серед гостей і втішатись бесідою. Летті чудово розбирається в тому, яке саме життя його приваблює. Їй подобаються ті ж самі люди, що й йому. У них стільки спільних інтересів, життя з нею було б цілковитою втіхою.

Отже Лестер провів кілька днів з м-с Джералд в Уест-Бадені, а в Чикаго віддав себе в її розпорядження для обідів, прогулянок і виїздів у світ. В її домі він почував себе майже хазяїном, — вона сама цього домагалася. Вона докладно розповіла йому про свої справи, пояснюючи, чому їй потрібна його порада в тому чи іншому питанні. Вона не хотіла надовго залишати його самого з думками й жалем. І він ішов до неї, коли хотів утішитися, забутись, відпочити від турбот. Він багато з ким зустрічався у неї в домі, і серед їхніх знайомих вже почали говорити про те, що вони збираються одружитись. Оскільки колишній зв’язок Лестера викликав так багато пересудів, Летті вирішила в жодному разі не влаштовувати урочистого весілля. Досить буде коротенької замітки в газетах, а через деякий час, коли все заспокоїться й плітки стихнуть, вона, заради його блага, засліпить усе місто своїми прийомами.

— Може, нам одружитися в квітні й поїхати на літо за кордон? — запропонувала вона одного разу. В тому, що шлюб їхній — справа вирішена, ні він, ні вона вже не мали сумніву. — Поїдемо до Японії. А восени повернемось і візьмемо в оренду будинок на набережній.

Лестер розлучився з Дженні так давно, що сумління вже не мучило його так, як раніше. Внутрішній голос ще не зовсім змовк, але Лестер намагався приглушити його.

— Ну, що ж, — відповів він майже жартівливим тоном, — тільки, будь ласка, без усякого шуму.

— Ти, справді, згодний, милий? — вигукнула вона, радісно дивлячись на нього; перед цим вони спокійно провели вечір за читанням і розмовою.

— Я досить довго думав, — відповів він, — і не бачу причин відкладати.

Вона підійшла, сіла йому на коліна й поклала руки йому на плечі.