– Тобі, Жане, вічно лізуть у голову геніальні ідеї,– сказала Марфа Галактіонівна, ступаючи по асфальту тієї ж вулиці.

Іван Іванович трохи покривився незадоволено, але «геніальна ідея», очевидно, не давала йому спокою, і тому він почав:

– Що соціалізм, – почав він, – можна збудувати в одній країні – це факт. Це надзвичайно талановито доказано і Леніном і Марксом. Але, коли наші дискусійщики не вірять в це, то, по-моєму, можна і одмовитись од вищезгаданої теоретичної формули.

– Що ти мелеш! – оглядаючись, скрикнула Марфа Галактіонівна. – Ти ще гляди ляпни десь. Чого доброго, подумають, що ти проти побудови соціалізму в одній країні.

– А я от все-таки настоюю на свойому! – рішуче сказав Іван Іванович. – Чому ти хочеш, щоб я обов'язково думав по шаблону? Ми зовсім не проти оригінальних думок. Я тільки хочу сказати, що з цієї формули по суті можна зробити трохи іншу, яка мусить задовольняти і нас і не може не задовольняти і їх.

Марфа Галактіонівна зупинилась і здивовано подивилась на свого чоловіка.

– Я тебе не розумію! – сказала вона.

– Не розумієш?.. Ну, як же це так? – задоволене посміхнувся мій герой. – Собаку зарито ось у чому: хіба ми будуємо соціалізм в одній країні? Ну?

Марфа Галактіонівна знову зупинилась і знову здивовано подивилась на свого чоловіка.

– Я тебе все-таки не розумію! – ще раз сказала вона. Тоді Іван Іванович побідно визирнув поверх своїх окулярів і сказав тремтячим від задоволення голосом:

– А що, як ми для штуки поставимо так питання: Росія – раз, Україна – два, Грузія – три, Білорусія – чотири. Хіба це буде одна країна?

– Але ти не подумав про економіку? – кинула товаришка Галакта.

– Правильно! Я про економіку не подумав, але я подумав, що для маси так буде ясніш, – сказав Іван Іванович.

– Тоді твоя геніальна ідея є не що інше, як глупота, – різко кинула Марфа Галактіонівна. Товариш Жан образився: мовляв, навіщо так ображати його?

– Нічого подібного! – сказав він. – Це буде не зовсім поганий полемічний прийом.

– Але цей «прийом» може привести тебе до буржуазної України.

Мій герой раптом вдарив себе по коліну: мовляв, це вже, їй-богу, слушне зауваження!

Словом, Іван Іванович певний, що ми «для маси» будуємо соціалізм не в одній країні, а саме в кількох, але, беручи на увагу той факт, що в центральній пресі ще так не ставилось питання і не дебатувалось в цій площині, беручи на увагу також те, що на такій «формулі» може зіграти хтось, Іван Іванович одмовляється від цієї ідеї і цілком стоїть на постулатах останнього пленуму ЦК. '

В таких цікавих розмовах мої герої пройшли половину путі,– тієї святкової путі, що один раз на тиждень[336] веде декого із «ідеологічно витриманих» партійців саме до залу засідань Івана Івановича.