– О! – сказав Іван Іванович і підняв свій ніжно-білий вказательний палець.

І він мав рацію саме так підняти палець. Це значило, що мій герой сьогодні буде уважно ловити кожне слово і ні разу не задрімає тією безм'ятежною дрімотою, коли певний, що можна спокійно трохи поспати, бо, по-перше, в потрібний момент[340] Марфа Галактіонівна легенько штовхне його під бік, і, по-друге, Іван Іванович певний був, що його комосередок «ніколи не зрадить інтересів пролетаріату».

– Інтересно послухати! – сказав мій герой і подивився на Методія Кириловича.

– Надзвичайно інтересно! – сказав Методій Кирилович і, підсунувшись ближче до свого друга, промовив таємничим голосом: – у нас… теж єсть!..

– Що єсть? – не зрозумів Іван Іванович. Методій Кирилович подивився бистрими очима по сторонах – праворуч, ліворуч, назад – і нарешті прошепотів чітко і рішуче:

– Дискусійщик! Ви розумієте? Справжній дискусійщик… От вгадайте, де він?

Іван Іванович від такої несподіванки аж одкинувся назад.

– Що ви говорите? – сказав він схвильовано. – В нашій примірній ячейці єсть дискусійщик?.. Галакточко, ти чуєш?

Але Марфа Галактіонівна вже почула цю сенсацію і уважно розглядала обличчя присутніх членів.

– Чи не кур'єр? – спитала вона, пронизуючи поглядом дальню фігуру, що самотньо сиділа в останньому ряду.

– Нє! – рішуче одрубав Методій Кирилович. Тоді Марфа Галактіонівна знову забігала очима по стільцях.

Комосередок явився вже, так би мовити, іп согроге: прийшли всі члени колегії, прийшли завідуючі відділами і начальники та замісники різних канцелярій, прийшов уже голова місцевкому і три рядових службовці, прийшла й організаторша жінок і її організація: секретарша головного начальника, секретарша головного зама і жінка головного начальника[341]. Словом, не прийшли ще тільки секретар комсомолу і сам головний начальник, що мусів сьогодні робити доповідь.

…Товаришка Галакта губилась в догадках і ніяк не могла вгадати, хто ж цей дискусійщик.

– Ага! – сказав нарешті Іван Іванович. – Я тепер знаю: це, очевидно, уборщиця!

– Нічого подібного! – сказав Методій Кирилович. – Уборщиця не може бути дискусійщицею, бо вона тільки кандидатка в партію.

– Ну, так хто ж такий? – мало не скрикнула Марфа Галактіонівна. – Ну, не мучайте мене!..

Методій Кирилович побачив, що далі він і справді не має комуністичного права мучити своїх товаришів і, скосивши очі, сказав іронічно:

– От він!.. Товариш Лайтер!

– Товариш Лайтер? Що ви кажете! – розвів руками Іван Іванович. – Ніколи б не подумав. Такий тихенький і лагідний – і на тобі! Воістину: в тихому болоті завжди чорти водяться.