– Дорогі товариші! Наш друг, товариш Лайтер, хоче взяти на себе роль місіонера і проповідувати свої сумнівні і, як ви бачили, безгрунтовні ідеї в тій країні, яка ніколи не була християнською – еріscohpus in partibus. Ви розумієте?..

Тут Іван Іванович, як і його начальник, налив з графина води і побідно подивився поверх окулярів на авдиторію: мовляв, єхидний початок?

– Ловко! – пронісся шум похвали по авдиторії.

– Але, – продовжував мій герой, – ми таких місіонерів не приймаємо!..[350]. Попередній оратор, себто товариш Лайтер, багато розпинався з цієї трибуни, запевняючи нас, що самокритика нам не потрібна, що самокритика загальмує наш господарчий процес, що і т. д. і т. п. А я от говорю – нічого подібного! Вона не може загальмувати господарчий процес![351]. Хто повірить товаришу Лайтеру? Ну, скажіть мені: хто йому повірить?

– Ніхто! – скрикнуло одразу кілька голосів.

– Цілком справедливо: ніхто! Тисячу разів – ніхто![352]. Ми всі пам'ятаємо, як важко нам було завоювати диктатуру пролетаріату, скільки ми крови пролили на полях громадянської війни, скільки наших дорогих товаришів розстріляно в контррозвідці, і ми не можемо мовчати і не сказати товаришу Лайтеру: «уберіть, будь ласка, ваші сумнівні руки від досягнень пролетаріату і не морочте нам голови!» Ви хочете розколоти партію, але це вам не вдасться. Ви хочете… але – досить! Досить!..

Тут Іван Іванович раптом взявся за серце і сказав, що він не може скінчити своєї промови, бо боїться «за розрив серця». Авдиторія покрила Івана Івановича гучними і вдячними оплесками. Видно було, що товариш Лайтер і справді помилився: осередок був цілком ідеологічно витриманий.

Після Івана Івановича ще виступали промовці, але все вже було ясно, і тому Методій Кирилович закрив зібрання.

Комосередок повалив на вулицю. Дощик в цей час ущух і над городом мовчазно стояли важкі осінні хмари.

…– Ну, як я його? Добре? – спитав Іван Іванович.

– Ти сьогодні прекрасно говорив, – сказала Марфа Галактіонівна. – Мар'я Івановна прямо захоплена твоєю промовою.

– Шкода тільки, що мені серце не дає розійтися! – зідхнув мій герой. – Тепер я цілком переконаний, що маю ораторський хист. Цілком!

V

V

І от мої симпатичні герої увійшли вже в свою кватиру, також і про те, як може звичайний випадок наробити багато неприємностей.

І от мої симпатичні герої увійшли вже в свою кватиру. Всюди зразковий порядок і все на своєму місць Явдоха порається у кухні біля помийного корита, мадмуазель Люсі вишиває сорочку своєму майбутньому нареченому. Діти уже сплять безм'ятежним сном.