До Берестечка залишилось версти чотири. Зупинок більше не передбачалося. Пароплав йшов так бистро, що за кілька хвилин треба було висаджуватись, і тому пасажири, які мусіли вилізати на цю пристань, засуєтились. Почали збиратися і Сірко та Валентин. Забравши кошики, вони пішли до виходу. Бродський, звичайно, хотів, щоб з ним пішла і Леся, але цього не трапилося.
– Ми ще встигнемо, – сказав Топченко, затримуючи Лесю на верхній палубі.
Не турбуватись, на жаль, ревнивий Валентин не міг, але він на цей раз найшов у собі досить такту, щоб не затриматись.
– Ви горілку п'єте? – раптом спитав Топченко, пригадавши сценку з якогось прочитаного роману, спитав, коли біля Лесі вже нікого не було: ні редактора, ні репортера.
– А вам для чого це? – сказала Леся.
– Та ви ж, здається, в своїх кошиках везете й горілку?
– Ні. Не п'ю. А горілку веземо спеціяльно для виноградарів. У них, крім вина, нічого нема: ні пива, ні горілки… Ви, мабуть, теж не п'єте?
– Ні, п'ю. – Топченко запалив папіросу і далі поцікавився. – А ваш чоловік теж п'є?
– А це вам для чого?
– Та… так! Між іншим. Хочу знати, для кого ви везете горілку. Леся усміхнулася.
– Я ж вам сказала, для кого: для виноградарів. – І раптом додала: – А ви хочете, щоб мій чоловік напився до неможливости? Це останнє запитання вирвалось несподівано навіть для самої Лесі. Правда, вона допіру думала, що безвільний Валентин і справді може напитися до неможливости і тим самим остаточно скомпромітувати себе в очах «товариша із центру», але подавати таке запитання все-таки не слід було: по-перше, в кращому разі вона цим видає себе з головою і дає зрозуміти ревізорові, що боїться за чоловіка, а по-друге… ні, «так він не може подумати»!
Але Топченко саме «так» і збагнув її запитання.
– Боже борони! – сказав він. – Я на вас зовсім не претендую і особливо тоді, коли ваш чоловік п'яний «до неможливости».
Леся почервоніла. Бесіда принімала дуже неприємній характер. Ясно було, що Топченко не залицявся до неї, але залицявся так мамуловато, що вона ніяк не могла на нього трохи не образитись.
– Знаєте… ходімте до виходу, – сказала вона, рушаючи з палуби. Але ревізор, ніби нічого не трапилось, взяв її під руку і спокійно промовив:
– Ходімте! Зараз, мабуть, повернемо до берега. Пароплав і справді брав курс на голу скелю, що біля неї метушилися люди. Скоро він заревів і плавко підійшов до пристані.
– Хто зупиняється в Берестечку? – закричав кондуктор.
– Берестечко!
Канати полетіли на берег і пароплав, заклекотавши, зупинився.