III

Виноградники Бергмана, що до них, висадившись на берег, прямувала компанія, лежали приблизно на півтори версти від пристані. Дійшли до них за дуже короткий час.

Зустрів сам Бергман, інтелігентний, гладкий німець. З Бродським він, очевидно, давно вже був знайомий, бо звертався до нього «як до свого друга»[396], з редактором Бергман теж мабуть, зустрічався, але з останнім він гримав себе багато холодніш. Що ж до Лесі і Топченка, то він тут же став рекомендувати їм своє Берестечко. Із цієї рекомендації Леся узнала, що предки Бергмана прибули із Швейцарії як фахівці по виноградарству, їх викликав руський уряд через відомого французького енциклопедиста Лягарна ще в 1822 році. Діставши землю в околицях Акерману, вони заснували в п'яти верстах від нього колонію Шабо. Узнавши про існування наддніпрянських пісків, ці предки в 90-х роках переселилися сюди і заснували Берестечко.

– Ви не можете уявити, як моїм предкам важко було, – сказав Бергман, коли компанія нарешті розташувалась в абрикосовому саду виноградаря. – Місцеве населення відносилось до них надзвичайно насторожено і критично, а з другого боку – переселенцям прийшлося витримати чималу боротьбу з природою. Досить відмітити, що посадочний матеріал вони привозили на парусних катерах із Шабо, а воду для поливки посадок виноградної лози возили за кілька верст від Дніпра при цілковитій відсутності доріг.

Далі Бергман говорив про мармуровий хрущ, що систематично знищував цілі площі виноградних насаджень, про пісок, що, пересовуючись силою східних вітрів, завжди був страшним бичем виноградаря, про весняні й осінні заморозки, про грибні хвороби, про град та тумани тощо.

– Не дивно, – сказав нарешті Бергман, – що в цих виняткових обставинах багато з моїх предків не витримували іспиту і остаточно збанкротували. Тільки надзвичайно стійкі, я б сказав, фанатики, перебороли всі перешкоди.

Сірко раптом підвівся й промовив:

– Все це правда, та тільки при чому ж тут ви? Виходить, що «наші гуси Рим спасли». Так?

– Зовсім не так! – сказав Бергман. – 3 тим же героїзмом, що й наші предки, і ми ведемо виноградарство. А втім, – тут же чемно додав він, – про це ми, мабуть, не встигнемо поговорити. Дозвольте поцікавитись: ви приїхали улаштувати на природі пікнік?

– Ви не помиляєтесь, – сказав ревізор, що вже почав позіхати від оповідання виноградаря. – Саме пікнік.

За годину на зеленій оксамитовій траві появилась скатертина і різні напої. Прийшла дружина Бергмана, поважна теж досить гладенька німкеня. Вона сіла біля чоловіка і мовчки частувала гостей. Гості пили й їли, і, не знаючи, про що говорити, розповідали один одному про хмари, які збиралися зробити грозу і які так грози й не зробили. Нарешті, всі, крім Лесі й Сірка, були на маленькому підпитку. Репортер випив більш за всіх, так що Леся примушена була зупинити його й сказати: