Лесі дуже приємно було, що Топченко звертається до неї з таким питанням: на такі громадського значення теми Валентин давно вже з нею не говорив. '

– Ваші порівняння, – сказала Леся, – безперечно вдалі, але радісного в них дуже мало. Я ніколи не припускала, що Берестечко живе таким культурним життям.

– Невже ви перший раз тут?

– В перший.

– Ну, це вже не по-товариському! – зі щирим обуренням сказав ревізор. – Невже ваш чоловік не міг жодного разу повести вас сюди? З розмов із ним я бачу, що він не раз тут був… Ні, це не по-товариському. Ви пробачте, від такого поводження з дружиною пахне старовинним домостроєм.

Леся усміхнулася дитячою усмішкою.

– Ви, мабуть, не помиляєтесь, – промовила вона. – Але що зробиш?

– Як що зробиш? Він же, здається, комуніст?

– Так. Комуніст.

Топченко ще з більшим обуренням поставився до вчинків Бродського. Він говорив, що «це неможливо», що за це – хай Леся ще раз пробачить йому – за це навіть з партії виключають, що і т. д. Іншого разу Леся, мабуть, не дійшла б до такої одвертости з малознайомою людиною і не дозволила б хоч би тому ж Топченкові говорити з нею на таку тему, але тепер вона, чи то під впливом скандальних, негідних справжньої людини Валентинових вчинків, чи то під впливом випитого нею вина, – тепер вона слухала ревізора з великим задоволенням.

– Ви ще раз пробачте, – сказав Топченко й притиснувся ліктем до Лесіної руки. – Я, знаєте, не міг би так жити.

Леся здригнула: подивившись на Топченка і побачивши в його очах ласку і щире співчуття до неї, вона відчула в ревізорі саме ту людину, що про неї мріяла минулої ночі. Топченко помітив це. Він ще щільніш притиснувся був до жінки, але в цей момент дорогу їм пересік Бергман.

– А я найближчою доріжкою, – сказав Бергман. – От і обігнав вас. Ви не туди йдете. Кращі виноградники на цей бік.

І Леся і ревізор незадоволені були появою Виноградаря, але вони, звичайно, не показали цього Бергманові і, подякувавши йому за турботу, пішли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.

– Я вам не договорив, – сказав Бергман, повертаючись до розмови, що її розпочав був до обіду і що із-за неї й вибіг сюди. – Товариш Сірко не вірить ні мені, ні моїм колегам, а по суті, я турбуюся не за себе, не за своїх колег, а за державу.

І Бергман знову почав довге оповідання про те, як виноградарі коректно тримали себе в час громадянської війни, з якими вони зусиллями організовували виноградну кооперацію і т. д. і т. п., і тому він ніяк не розуміє, чому його і його колег позбавили права голосу.

– Цим позбавленням, – сказав Бергман, – ми зовсім розвалили кооперацію, бо позбавлених осіб було виключено із рядів кооперації.