Гаронна – ріка у Франції та Іспанії.

Оrdre de bataille (фр.) – план битви.

Артемівці —студенти Комуністичного університету ім. Артема, який існував у Харкові в першій половині 20-х років для підвищення загальноосвітніх і політичних знань комсомольського та партійного активу.

Сведенборг Емануель (1688–1772) – шведський філософ-ідеаліст, письменник, теософ-містик. Створив широковідому теософську систему про «потойбічне життя» і поведінку духів. Мав значний вплив на теорії романтиків, зокрема, його ідеї позначились на творчості Блейка, Кольріджа, Емерсона, Бальзака, Стріндберга. Вчення Е. Сведенборга викликало значну зацікавленість російських релігійних філософів XIX – поч. XX ст.

Сабурова Дача (ще Сабурка) – тогочасні побутові назви лікарні для психічно-хворих у Харкові.

Я (РОМАНТИКА). Вперше видрукувана в альманасі «Гарт» (X., 1924), невдовзі у збірці оповідань М. Хвильового «Осінь» (1924), згодом у двох виданнях т. 2 тритомника 1928-го і 1929 років. Востаннє цей твір друкувався у т. 1 Вибраних творів, до якого письменник написав таку загальну передмову. (З огляду на те, що ця «Передмова», по суті, останнє звернення М. Хвильового до читача і ніби своєрідний заповіт нащадкам, вона становить також неабиякий історико-літературний інтерес, тому й наводимо її повністю).

Передмова

На протязі кількох останніх років дехто із наших не в міру дбайливих критиків рішуче й безапеляційно закреслює весь мій попередній, мало не чотирнадцятилітній творчий шлях пролетарського письменника. Робиться це дуже просто. Знаєте, хто такий Хвильовий? Та це той, що з «Вапліте», основоположник хвильовизму й автор «Вальдшнепів». Про інші мої твори ані слова! Не існує ні моїх кількох томів (їх, до речі, по книгарнях давно вже нема), не існує й висловлювань відповідальних партійців про мою творчість як про творчість, в якій чимало є корисного для радянського читача. Згадується лише колишня «гостра цікавість» до моєї особи.

На «гостру цікавість» я не претендую. Не претендую тому, що вона мене ніколи не приваблювала, не претендую й тому, що не належу до тієї категорії письменників, які вміють швидко й легко писати; а з великими труднощами переборюю т. з. «опір матеріалу».

Але ніяк я не можу не вимагати від наших не в міру дбайливих критиків, щоб вони, сідаючи писати статті про мою перебудову, спершу брали на себе труд хоч як-небудь зазирнути в мої книжки. Не можна ж, шановне товариство, робити з людини, що на протязі багатьох років у силу свого розуміння і здатностей боролася за пролетарське мистецтво, – не можна робити з цієї людини пролетарського початківця, який допіру повернувся з ваплітівської еміграції й який, крім «Вальдшнепів» та хвильовизму, нічого не має за душею. Ви кажете, що я колись був «рупором українського фашизму»? Не заперечую! Ви запевняєте, що я поки що перебуваю в стані «ще недостатньої перебудови»? Теж вірю, бо в такому ж приблизно стані чимало сучасних пролетарських письменників. Але хіба тільки це й можна сказати про мою літературну роботу?