БАНДИТИ. Видане єдиний раз у т. З Творів 1930 р., звідки й передруковуємо.

ЗАВ'ЯЗКА (Етюд). Історія цього твору досить складна; спочатку він друкувався у журналі «Життя і революція» (1925.—№ 11) як початок роману «Іраїда» під такою ж назвою. Однак подальша доля цього роману невідома. Як самостійний твір під новим заголовком «Зав'язка» видрукуваний у т. З Творів (1930), де майже цілком переінакшені прізвища героїв (напр., дипломат Баторій змінено на Криленка, інженер Ламене став Сердюком, журналіст Пастелян – Шарком, а професора Поло названо Полозом) та з кількома незначними стилістичними виправленнями.

Отож етюд, який подаємо за т. З Творів, цікавий насамперед як зав'язка цікавої і навіть інтригуючої епічної форми, відмінної від досить статичної і локальної недієвості «Вальдшнепів». Шкода, що не можна порівняти їх уповні. Певним чином наближається до цих творів і «З лабораторії» за цілком відчутним епічним розмахом і сміливим експериментом з формою?.. як, на жаль, і цілком відчутною незавершеністю.

Д'Анунціо Габріеле (1863–1938) – італійський письменник і політичний діяч, ідеолог італійського імперіалізму. Перейнятий декадентськими і ніцшеанськими ідеями. Г. Д'Анунціо після першої світової війни посилено пропагував фашизм. Свого часу його різко критикувала Леся Українка.

МАТИ. Надруковане вперше у т. З Творів, потім у т. 1 Вибраних творів, за яким подаємо у це видання, з такою передмовою:

«Це оповідання дехто плутає з новелою «Я». Між ними нічого спільного нема. Основна мисль оповідання «Мати» така: поділення людей капіталістичного суспільства на класові табори є така ж неминучість, як неминуча загибіль світогляду «старосвітських» людей. Проте думку авторову почасти видно й з епіграфа». Написано 1927 року.

ІЗ ВАРИНОЇ БІОГРАФІЇ. Вперше з'явилось у журналі «Літературний ярмарок» (1928.– № 1). Згодом у т. З Творів та Вибраних творах, звідки ми передруковуємо. У цій книжці М. Хвильовий додав до твору розлогішу передмову:

«В перший раз оповідання «Із Вариної біографії» надруковано 1928 року в книзі першій альманаху «Літературний Ярмарок». Прочитавши це оповідання, критики заметушилися: один із авторитетних на той час демостенів дуже жалкував, що автор зробив з героїні «робітничо-селянську богородицю», другий скаржився, що автор зацікавився такою собі зовсім непотрібною Варею. Третій навіть обвинувачував мене у великій прихильності до грубого натуралізму. Подивімось, чи мали вони рацію. Коротко.

В образі Варі, як це видно й без окулярів, автор подає читачеві збірний тип масовика дрібної буржуазії. Словом, щодо натуралізму, то це оповідання є типовий романтичний етюд («щодо вина, то він пив воду», як говорив колись, здається, Віктор Гюго). Гіперболи, узагальнення – це попутники романтичного письма, а саме ними й просякнуто моє оповідання. Чи, може, без окулярів не видно, що Богодухівська Варя не одна Варя, – що це тисячі Вар, і не лише богодухівських?