— Не хвилюйтесь, прошу, люба моя, — заспокоював її містер Піквік. — У вас немає ніяких підстав боятися. Запевняю вас. Не рухайтеся, Сем.

— Добре, сер, — відповів містер Веллер. Тільки не лишайтесь там довше як треба. Ви таки важкенький.

— Одну хвилиночку, Сем, — попросив містер Піквік.— Я хочу лише сказати, люба міс, що я не до зволив би моєму другові бачитися з вами таким таємним способом, якби ви жили в інших умовах. І щоб надати його вчинкові пристойнішого вигляду й позбавити вас будьяких неприємностей надалі, я з’явився сюди сам. Оце й усе, що я хотів сказати.

— Дуже вдячна вам, містер Піквік, за вашу люб’язність,— відповіла Арабелла, втираючи очі хусточкою.

Вона, імовірно, сказала б значно більше, якби містер Піквік цілком несподівано не зник в наслідок недоречного руху Сема, через який достойний муж упав на землю. Проте, він зараз же підвівся і, попросивши містера Вінкла не баритись, із запалом юнака побіг вартувати. Натхнений його прикладом, містер Вінкл миттю був на гребені муру, затримавшись тільки на секунду, щоб доручити Семові доглядати свого пана.

— Я не спущу його з ока, сер, — запевнив містер Веллер, — можете цілком покластись на мене.

— А де він? Що він робить, Сем?— непокоївся містер Вінкл.

— Нехай бог благословить його старі гетри,— відповів Сем, виглянувши за хвіртку.— Він із своїм потайним ліхтарем стереже завулок. Ніколи за життя не бачив я такої людини. Його душа, напевно, народилася років на двадцять п’ять пізніше, як його тіло.

Та в містера Вінкла не було часу слухати хвалебне слово своєму приятелеві. Він зскочив з муру, кинувся до ніг міс Арабелли й з красномовністю гідною самого містера Піквіка, запевнив, що кохає дівчину.

Раптом містерові Піквіку здалося, що хтось іде завулком, і він прожогом кинувся попередити своїх приятелів про небезпеку. По перших же словах ученого мужа містер Вінкл переліз через мур назад, а міс Арабелла скрикнула й побігла додому.

Карета дожидала, коні відпочили, шлях був накочений, візник — угарному настрої. Раніше, ніж містер Піквік встиг перевести дух, товариство було вже коло готелю «Чагарник».

— Ідіть зараз же до будинку, сер, — сказав Сем, допомагаючи своєму панові висідати з екіпажу.— Після таких вправ не можна лишатись на вільному повітрі. Вибачте, сер, — звернувся він до містера Вінкла,— сподіваюся, все вийшло на добре, сер?

Містер Вінкл стиснув Семові руку й шепнув йому:

— Все гаразд, Сем; все гаразд.

Розділ XXIX показує містера Піквіка в новій, цікавій сцені з великої драми життя.

Розділ XXIX

показує містера Піквіка в новій, цікавій сцені з великої драми життя.