— Та це ж Мерії — зрадів Сем.

— Боже милий, як ви злякали мене, містер Веллер!— сказала Мері.

Ми не знаємо, як і що саме відповів Сем. Знаємо тільки, що по недовгій паузі Мері знову скрикнула: «Годі вам, містер Веллер!» і що кілька секунд перед тим з голови Сема злетів капелюх. На підставі цих двох ознак ми схильні думати, що вони обмінялись одним-двома, а то й більше поцілунками.

— Як це опинились ви тут? — спитала Мері, коли перервана розмова поновилася.

— Приїхав спеціально подивитись на вас, моя голубонько, — відповів містер Веллер, жертвуючи правду пристрасті.

— А звідки довідались ви, що я тут? — напосідала Мері, — Хто міг сказати вам, що я перейшла до інших панів ще в Іпсвічі, і що вони переїхали сюди? Хто міг сказати вам це, містер Веллер?

— О, тут то й є питання, — лукаво сказав Сем.— І хто б це міг переказувати мені про вас?

— Мабуть, містер Мазл?

— Ні, — урочисто похитав головою Сем, — не він.

— Тоді — куховарка?

— Напевне, так, — погодився Сем.

— Це — щось неймовірне; ніколи не чула про таке, — сказала Мері.

— Та й мені не доводилось, — признався Сем.— Але, Мері, серденько моє, — тут Сем став надзвичайно ніжний, — у мене є одна дуже пильна справа. Торкається вона одного з друзів мого пана — містера Вінкла. Може, ви пригадуєте його?

— Це той, у зеленому фраку? — спитала Мері.— Пам’ятаю.

— Ну, так він страх як закохався, і те кохання зовсім закрутило йому голову.

— Що ви кажете? — здивувалась Мері.

— Правду, — запевнив Сем. — Та де було б іще нічого, якби ми могли знайти його любу, — і Сем з численними відбігами, присвяченими красі самої Мері і невимовним мукам, яких він зазнавав відтоді, коли бачив її востаннє, докладно розповів про теперішнє прикре становище містера Вінкла.

— Та що ви!— сказала Мері. — Я ніколи не була в такому становищі.

— Звичайно, не були, — промовив Сем.—І ніхто не був та й не буде ніколи. От я й блукаю тут, немов той вічний мандрівник, — був такий спортсмен, голубко Мері; може ви чули про нього? Завжди змагався з часом і ніколи не вкладався спати, — та шукаю якусь міс Арабеллу Елен.

— Кого? — скрикнула вражена покоївка.