Розділ XXX

Що бачив містер Піквік, потрапивши до Флітської тюрми, яких в’язнів зустрів там і як перебув ніч.

Містер Том Рокер — джентльмен, що супроводив містера Піквіка,— зійшовши вниз сходами, раптом узяв праворуч, пройшов у відчинені навстіж двері, піднявся по інших, коротеньких сходах і ступив у довгий вузький коридор, брудний і низький, ледве освітлюваний з двох протилежних кінців парою вікон.

— Оце тут, — сказав джентльмен, сунувши руки в кишені і через плече поглядаючи на містера Піквіка, — оце тут у нас зала для прогулянок.

— А! — промовив містер Піквік, дивлячись на темні засмічені сходи, що, здавалось, вели до цілого ряду вогких похмурих склепів, — а то, певне, льохи, де в’язні переховують своє вугілля. Неприємна штука, я думаю, спускатись туди, але зате вони дуже вигідні.

— Дивно було б, якби не були вони вигідні, — відповів джентльмен.— Адже там живе чимало люду, і добре живуть, насмілююсь гадати.

— Любий друже,— сказав містер Піквік,— невже ви хочете сказати, що в цих жахливих підземеллях мешкають людські істоти?

— Як то хочу сказати? — обурився й здивувався містер Рокер.— А чому б я не казав цього?

— Живуть! Вони живуть там унизу? — вигукнув містер Піквік.

— Авжеж живуть там унизу й помирають, і помирають досить часто. І що вас дивує? Зрештою, де зовсім непогане місце, правда ж?

Рокер, кажучи це, дивився на містера Піквіка досить люто і, бувши в стані збудження, бурмотів щось неприємне, а тому останній джентльмен узяв за краще не підтримувати розмову на таку тему. Потім містер Рокер побрався вгору іншими сходами, такими ж брудними як і ті, що вели до місця, про яке вони тількищо говорили, а містер Піквік з Семом ішли слідом за ним.

— А це, — промовив містер Рокер, спиняючись, щоб перевести дух, коли вони зайшли в коридор такого точнісінько розміру як і нижній, — це — наша кав’ярня. Ще вище — третій поверх, а ще вище — дах. А кімната, де ви спатимете сьогоднішню ніч, от тут. — Вимовивши все це єдиним духом, містер Рокер, у супроводі містера Піквіка та Сема Веллера, побрався вгору ще одними сходами.

Ці сходи освітлювались різноманітними вікнами, приміщеними близько від підлоги, і виходили на рінистий двір, обгороджений високим цегляним муром із залізними зубцями на гребені. Двір, як пояснив містер Рокер, правив за майдан для гри в м’яч, а з дальших пояснень того ж джентльмена виявилось, що ближче до Фарінгтонської вулиці існує ще й менший двір, узиваний «картинна галерея», бо на мурі там, за дуже старих часів, один ув’язнений маляр намалював на дозвіллі військові кораблі під усіма парусами та інші художні твори.