Містер Пік вік, що під час Перкерової промови раз-у-раз мінявся на обличчі і, видима річ, збирався вже спалахнути гнівом, опанував себе. Перкер, підсиливши себе новою понюшкою тютюну, говорив далі.

— Я бачив цю жінку сьогодні ранком. Якщо ви сплатите за неї судові витрати, вона цілком відмовиться від своїх претензій до вас і, крім того,— а це для вас, я знаю, куди важливіше, дорогий мій сер, — ви маєте добровільне, писане її рукою свідчення, у формі листа до мене, про те, що всю справу вигадали й провадили Додсон і Фог з власної ініціативи; що вона дуже шкодує, бувши лише знаряддям в їхніх руках, і що вона просить мене переговорити з вами й ублагати вибачити їй.

— З умовою, що я сплачу за неї судові витрати? — обурився містер Піквік.— Багато чого вартий такий документ!

— Ніяких умов, любий мій сер,— з торжеством сказав Перкер.— Ось лист, про який я казав. Його сьогодні о дев’ятій принесла мені якась жінка. Я тоді навіть і не бачився ще з місис Бардл і, слово честі, не мав змоги говорити з нею.— І маленький аторней, вийнявши з пачки лист, поклав його містерові Піквіку на коліна.

— Це й усе, що ви хотіли мені сказати? — приязним тоном спитав містер Піквік.

— Не зовсім,— відповів Перкер.— Я не можу зараз же сказати з певністю, чи тексту розписки, характеру явних даних та доказів про поведінку тої сторони, які ми спроможемось дістати, буде досить, щоб виправдати наш позов за підбурювання. Боюсь, що ні, дорогий мій сер. Занадто вони розумні для цього, я думаю. Проте всіх цих фактів, зібраних докупи, буде досить, щоб виправдати вас перед очима кожної розсудливої людини. А тепер, дорогий мій сер, поміркуємо. Тисяча п’ятсот, або скільки їх там буде по закругленні, фунтів — це ж для вас ніщо. Присяжні висловилися проти вас. Присуд їхній був несправедливий, але вони вважали його за справедливий; і це промовляє проти вас. Залишаючись тут, ви, м’яко кажучи, не поліпшите вашого становища, бо ті, хто не знає вас, вважатимуть, що ви сидите тут через вашу абсолютну, злісну, дурнячу впертість; і тільки, дорогий мій сер, повірте мені. Чи можете ж ви вагатись, коли йдеться про те, щоб повернутися до ваших друзів, до ваших старих звичок та розваг, коли йдеться про ваше здоров’я, нарешті? Адже, відмовившись від своєї упертості, ви повернете волю вашому відданому, вірному слузі, якого інакше ви прирікаєте на сумне ув’язнення до останніх днів вашого життя. А головне, це ж дозволить вам здійснити великодушну помсту — що, я знаю, дорогий мій сер, буде вам дуже до серця: позбавити ту жінку видовища злиднів та розпусти. На цю кару я особисто не засудив би навіть мужчину; для жінки ж вона, може, ще більш жахлива і варварська. Тепер, спитаю я, не як ваш адвокат, а як ваш щирий друг, невже ви проминете нагоду зробити всі ці добрі вчинки, боячись того, що кілька зайвих фунтів потраплять до кишень двох негідників? Для них вони нічого не важать, опріч того хіба, що, загарбавши більше, вони стануть ще ненажерливіші, і це, зрештою, призведе їх до такого шахрайства, яке скінчиться крахом для них. Міркування, які я наводжу, може, недосконалі й непереконливі, але я прошу вас подумати над ними, обміркувати скільки хочете часу. Я терпляче чекатиму тут відповіді.