Ян Казимирович усаживался, обмахиваясь своим необычных размеров платком.

— Правильно, — повторил Чухно.

И тогда поднялся Евдоким Кириченко.

— А тепер, мабуть, і я скажу!

Тимофей хорошо знает Евдокима. Редко он выступает. Товарищи подшучивают над ним: «Нашему Евдокиму не до разговоров: население увеличивает». Крутоярцы только и судачат об этом. Мол, Евдоким не зря увел жинку у Емельки. Четвертого уже понесла Глафира.

— У мене розмова до Іларіона, — заговорил Евдоким, неохотно поднимаясь. — Хочу спитати, товариш Чухно, коли ти встиг виродитись?

— Ты же успеваешь! Что ни год — родины! — хохотнул какой-то охальник. И взвился, как всплеск, разноголосый, озорной, безобидный смех. Даже Дорохов не удержался.

— Сукины сыны! — прогудел в восхищении.

Тимофей, и сам улыбаясь, впервые потянулся карандашом к графину, намереваясь призвать собрание к порядку. Его остановил Евдоким.

— Нехай поіржуть, бо трохи стомились від розумних промов нашого начальника... — Помолчал немного. — Тут хтось нетямущий родинами цікавиться. Скажу так: аби була молодиця справна та до вподоби. — Евдоким поднял руку, как бы призывая к вниманию. — Але це не все! Потрібно ще... — Он таинственно оглянулся и продолжал: — А що саме потрібно, мабуть, у жінок треба довідатись. Жіночки у цих справах неперевершені знавці. Еге ж? — подмигнул стоявшей невдалеке инструментальщице тете Шуре.

— Та еге! Еге! — воскликнула она.

И снова грянул смех. У Яна Казимировича недоуменно, раздраженно задергались плечи. Чухно покраснел, повысил голос:

— Товарищ Кириченко, здесь партийное собрание. Серьезные вопросы надо решать по-серьезному.

— А я и веду до того, — тоже повысил голос Евдоким. В наступившей тишине как-то угрожающе прозвучали его слова: — Гадаєш, задля веселощів запитував, коли ти встиг виродитися? Ми ж тебе обирали не таким. Людиною був. А став отим птахом, що шарманщики колись носили. Скажеш розумне, скажеш дурне — все повторює. — Евдоким подождал, пока утихнет прокатившийся по цеху шумок, и продолжал: — Вчора ти казав: «Правильно», — коли начальник папірцями від людей відгороджувався. А сьогодні теж говориш: «Правильно». Якому ж «правильно» вірити? Як отой кручений панич, звиваєшся. Бач, вигадав, — «критиканство». Це ж як розуміти? Людям рота замазати? Ні, ти все вислухай. Тут начальник депо нам такого нарозповідав, такого наобіцяв... Три мішки гречаної вовни, і всі не повні. А ти підпрягаєшся: «сделаем», «отметим в решении», «провернем». Де ж ти раніш був? Хіба для того, щоб ви як слід виконували свою справу, потрібне спеціальне рішення ЦК?