Стратегічна багатозначність – цим терміном Торн називає невизначеність, яку ми можемо відчувати при зустрічі з іншими людьми. Багатьох людей, природно, тягне до такої багатозначності, і це може виявлятися по-різному, наприклад, коли прагнуть вийти на новий рівень стосунків, бо на попередньому етапі стосунки загрожують стати рутиною, люди жартують і скандалять, або ж, як сама авторка, практикують садомазохізм. Дослідники також дійшли висновку, що нам цікавіші сценарії з невизначеними результатами. У дослідженні, опублікованому в журналі «Psychological Science» у 2011 році, було опубліковано дослідження про те, як жінки переглядали чоловічі профілі у Facebook, коли їм сказали, що ці чоловіки вже встигли продивитися їхні сторінки. Чоловіків описували трьома категоріями: деяким дуже сподобався профіль жінки у Facebook, іншим не надто, а у третій групі чоловіки ще не визначилися, їм або дуже сподобався, або так собі. Коли згодом жінок запитали, профілі яких чоловіків їм сподобалися найбільше і з якими вони хотіли б зустрітися, то більшість обрала чоловіків з третьої категорії, які ще не визначилися. Непевність підігрівала цікавість.

У своїй книзі «Як французи винайшли кохання» (How the French Invented Love) Мерилін Ялом стверджує, що важливою відмінністю між французькими та американськими поглядами на кохання є різне ставлення до невизначеності. Коли терапія американських пар полягає в тому, щоб висловити все один одному і «поговорити відверто», їхні французькі колеги таку ідею вважають жахливою. Ялом цитує паризького сімейного психотерапевта: «Загадковість є невід’ємним елементом для того, щоб тривалий час утримувати інтерес партнера. Щоб зберегти мій шлюб, я повинен відчувати, що в моїй дружині завжди є щось більше, ніж мені відомо». Якщо хтось уявляє двох партнерів як два кола, які частково перетинаються, то бажано, аби вони не перетиналися більше, як на третину площі. «Кожен з партнерів повинен мати власне життя, щоб обидвоє були цікавими та привабливими один для одного».

Структурована гра, яку Еспен Кушвік описує як ранні етапи зародження мистецтва флірту, також прагне до невизначеності, але лише для однієї сторони. Майстер пікапу сам хоче мати контроль над результатом і вивчає різні хитрощі та методи для цього. Серед найменш приємних можна назвати так звані техніки спротиву в останній момент (Last Minute Resistance), які беруть на озброєння, щоб переконати дівчину, що переспати, а не просто обійматися – справді гарна ідея. Наприклад, демонструючи своє розчарування і нав’язуючи дівчині відчуття провини за це. Кларіс Торн критично ставиться до таких прийомів, але підкреслює, що іноді пікапери таки намагаються зрозуміти, чому дівчина не хоче сексу. Іноді розуміння вирішує ситуацію. Наприклад, якщо у неї менструація, він може сказати щось на кшталт: «не страшно, можемо підкласти рушник». Різниця в тому, що в першому випадку гра однобічна, де у чоловіка мета лише одна, а у другому є бажання знайти спільну мову, порозумітися. У середовищі пікаперів цю проблему добре знають. Гуру часто навчають початківців пропрацьованих кроків і послідовностей, але радять їм поступово з набуттям досвіду від них відмовлятися. Коли я запитав Кушвіка про нег, він похитав головою.