Дослідження науковців підтвердили те, про що йшлося у фільмі. В опитуванні, опублікованому в «Journal of Sex Studies» у 2010 році, 67 % гетеросексуальних жінок визнали, що імітували оргазм, тоді як лише 20 % чоловіків допускали, що їхні партнерки могли це робити. Такі результати особливо дивують, враховуючи, що 28 % чоловіків зізналися, що вони самі іноді вдають. Кілька інших досліджень підтверджують результати, хоча відсотковий розподіл різниться. В онлайн-опитуванні, проведеному 2012 року, 26 % з 1000 жінок відповіли, що імітують оргазм щоразу. За даними дослідницької групи з Канзасу, обман не завжди обумовлений тим, що жінки не могли досягнути оргазму, в більшості випадків вони просто гадали, що така кульмінація мала місце лише в певний відповідний момент. Очевидно, що в їхній свідомості вкоренився певний шаблон успішного статевого акту. Спочатку невеличка прелюдія, потім вагінальне проникнення, тоді кінчає жінка, а за нею й чоловік. Коли один з партнерів відчуває настання оргазму зарано, чи надто пізно, то воліє знайти зручний момент для імітації, аби не засмутити партнера.

З точки зору секс-просвіти такі переконання звучать дуже сумно. Можливо, людям варто відвертіше говорити про свої особливості досягнення оргазму і дозволити один одному дочекатися його природного настання, аби не вдаватися до обману. При цьому більшість із нас, ймовірно, готові виправдати таку брехню тим, що вона відбувається заради близької людини. Навіть якщо від цього наш секс не стає кращим, зате його можна розглядати радше як гарний ритуал, вияв співпраці, в якій обидві сторони намагаються діяти краще один для одного, підтвердити їхню спільність. І якщо комусь доведеться прикидатися, можливо, наступного разу це зробить інший партнер. І не тільки під ковдрою можна вдавати те, що є лише приємними ілюзіями спільного життя.

Як згадувалося раніше, ми схильні вважати себе кращими, ніж є насправді. Цей механізм називається позитивним самообманом, і виник, можливо для того, щоб підняти наше его і захистити від можливих ударів життя. У такого механізму є й менш привабливий побічний ефект: через нього нам може здаватися, що оточення тупіше й гірше за нас, адже про себе ми можемо судити лише в порівнянні з іншими. На щастя, з цього правила є винятки. Психологи виявили, що ми вважаємо наших найближчих партнерів кращими за себе, це явище називається позитивною ілюзією партнера. Ми підтримуємо такі ілюзії щодо досконалості наших близьких і в інтимних стосунках, навіть коли бачимо ознаки того, що реальність є іншою.