Оскільки здебільшого я був зосереджений на розмові з Кушвіком, мені так і не вдалося визначити, чи це він наслідував мене, чи я наслідував його. І якщо він наслідував мене, то чи це був несвідомий вияв соціальних інстинктів, чи трюк, який він навчився доводити до автоматизму? Дізнатися практично неможливо. Зовні обидві можливі причини мають однакові вияви, а засумнівався я, либонь, лише тому, що знав, чим він займається і на що здатний, тому заздалегідь мав певні упередження.

Мотиви, перспективи, цілі, цінності. Для науки завжди було проблемою чітко визначити, яка в людей мотивація, бо це криється десь глибоко в людині, туди не сягнути. Кожна людина у світі має доступ лише до власної суб’єктивності, неможливо порівняти досвід переживання болю двома різними людьми. Ми припускаємо, що біль від однакових подразників переживається більш-менш однаково, але ми ніколи не знаємо. Так само з мотивами інших людей. Ми очікуємо, що вони усміхнуться до нас, тому що ми їм подобаємось, але ми ніколи не можемо мати певності.

Біхевіористи на чолі з Б. Ф. Скіннером запропонували розме­жувати «внутрішнє життя» людини і не брати його до уваги. Науку не настільки має цікавити те, що відчувають люди, єдине, що має сенс для зовнішнього світу, – це їхні дії. Біхевіористи розглядають дії людей та що на них могло мати вплив, а тоді шукають певні шаблони поведінки. Для них не має значення, чи усмішка є маніпулятивною, чи ні. Таким чином, вони уникають ряду складних питань. Чи маніпулюють діти батьками, коли вони плачуть? Чи існують докази справжнього кохання? Зрештою, навіть наші «справжні» почуття можуть виявитися самообманом, а істинні мотиви криються в фінансовій чи сексуальній зацікавленості? Чи взагалі можна розділяти таким чином почуття?

Одним з найбільш суперечливих моментів у поглядах Скіннера є його заперечення свободи волі. Якщо поведінка людини пояснюється стимулами навколишнього середовища, усі вольові дії стають лише відповідними реакціями. Ми закохуємося через феромони, романтика була еволюційною стратегією, вірність пояснюється як соціальний механізм. Коли кожна складова кохання пояснюється так механічно і приземлено, саме кохання вже не здається реальним. З іншого боку, в такому разі немає сенсу звинувачувати когось у причетності до маніпуляцій. Якщо ми вважаємо, що хтось намагається маніпулювати, значить, визнаємо, що в нього є якісь мотиви, а отже, і власна воля. А якщо розглядати наші дії як біологічні реакції на подразники зовнішнього світу, то взагалі безглуздо звинувачувати когось у чомусь, тоді це як звинувачувати молоток у тому, що він вдарив по пальцю.