— Саме там і проводяться турніри? — Я уявила собі тупіт копит, коли лицарі мчать один на одного, притиснувши списи до ший своїх коней, щоб вдарити свого суперника в щит і вибити його з сідла.

— Так. Хочете краще роздивитися? — спитав Кіт.

На арені було безлюдно. То тут, то там виднілися встромлені в землю списи.

Я забачила щось бентежно схоже на шибеницю — вертикальну палю з довгим бічним брусом. Однак із шибениці звисало не людське тіло, а мішок з піском. Він був проколотий списом, і з нього тоненькою цівочкою сипався пісок.

— Мішень для удару списом, — пояснив Марлоу, показавши на пристрій. — Вершники націлюють на цей мішок із піском свої списи. — Щоб продемонструвати мені, як він працює, Кіт простягнув руку і штовхнув бічний брус. Він завертівся, роблячи з мішка рухому мішень, на якій лицарі відточували свою майстерність володіння списом. Марлоу окинув арену уважним поглядом.

— А чоловік, якого ви маєте зустріти, він тут? — поцікавилася я і теж озирнулася довкола. Але помітила лише одну людину: високу темноволосу жінку в розкішному червоному платті. До неї було досить далеко, і вона, вочевидь, прийшла сюди на якесь амурне побачення перед обідом.

— А ви не бачили іще одну мішень? — спитав Кіт, показуючи в протилежному напрямку, де до палі було прив’язане зроблене з ряднини та соломи опудало. Цей пристрій також скидався скоріше на якесь причандалля для екзекуції, а не на тренувальний засіб.

Раптом я відчула на собі холодний прискіпливий погляд. Не встигла я обернутися, як якийсь вампір схопив мене ззаду руками, які викликали у мене вже знайоме відчуття того, що мене немов схопили сталевими обценьками, а не руками з плоті та крові. Але це не були руки Метью.

— Ти диви, а вона навіть іще апетитніша, ніж я сподівалася, — сказала якась жінка, і я відчула її холодний подих, який змією оповив мою шию.

«Троянди. Цивета». Я відзначила ці запахи, намагаючись пригадати, де я раніше могла чути таку комбінацію.

«Сеп-Тур. Кімната Луїзи де Клермон».

— Щось є у її крові таке, проти чого вер не в змозі встояти, — хрипко сказав Кіт. — Я не можу збагнути — що саме, але, здається, навіть отець Габбард потрапив під вплив її чар.

Мою шкіру шкрябнули гострі зуби, хоча й не прокусили її.

— А з нею буде цікаво погратися.

— Ми планували не гратися з нею, а вбити її, — докірливо мовив Кіт. Коли з’явилася Луїза, він заметушився і засіпався навіть ще більше. Я ж мовчала, відчайдушно намагаючись здогадатися, яку ж гру вони грають. — І тоді все знову стане так, як було раніше.

— Спокійно, не метушися, — вгамувала його Луїза, вдихаючи мій запах. — Ти відчуваєш запах її страху? Він завжди загострює мій апетит.