— Тихше, Крістофере? Хіба ж я не люблю тебе? Хіба ж ми з тобою не спільники? — Луїза притягнула до себе Кіта і пристрасно поцілувала його. А потім ковзнула губами по його підборіддю і вниз, до горла, де пульсували вени. Її губи злегка торкнулися шкіри, і я помітила розмазаний слід крові, що тягнувся за її ротом. Кіт тремтливо зітхнув і заплющив очі.

Луїза жадібно припала до шиї демона. При цьому ми утворювали тугий вузол із трьох тіл, зав’язаний дужими руками вампірки. Я спробувала вирватися, але вона лише посилила свою хватку, продовжуючи смоктати з Кіта кров.

— Мій солоденький Крістофере, — поблажливо пробурмотіла Луїза, напившись досхочу і зализуючи рану на горлі Марлоу. Слід від зубів був гладкий і сріблястий, точнісінько як шрам на моїх грудях. Напевне, Луїза й раніше харчувалася Кітом. — У твоїй крові я відчуваю присмак безсмертя і бачу в ній прекрасні слова, які танцюють у твоїх думках. Метью просто дурень, бо не бажає, щоб ти з ним тими думками поділився.

— Усе, чого він бажає, — це відьма. — Кіт торкнувся своєї шиї, мріючи, щоб Метью, а не його сестра, пив у нього кров. — Я хочу, щоб вона померла.

— І я теж цього хочу, — сказала Луїза, повернувши до мене свої бездонні чорні очі. — Тоді давай за неї позмагаємося. Хто з нас переможе, той і робитиме з нею все, що забажається. Нехай спокутує свою провину перед моїм братом. Ти згоден зі мною, мій милий хлопчику?

Тепер, коли Луїза напилася Кітової крові, «зарядженої» наркотиком, вони обоє стали як очманілі. Я було впала в паніку, але враз пригадала настанову Філіпа, яку він дав мені в Сеп-Турі.

«Думай. І старайся не загинути».

А потім я пригадала про мою дитинку — і панічний страх знову повернувся.

Кіт кивнув.

— Я зроблю що завгодно, щоб повернути собі прихильність Метью.

— Я й не сумнівалася, — посміхнулася Луїза і знову пристрасно поцілувала Кіта. — Ну що, виберемо наші кольори?

35

-Ти робиш страшну помилку, Луїзо, — застерегла я, намагаючись вивільнитися з пут. Вони з Кітом відірвали від палі безформне опудало і замість нього прив’язали мене. Кіт зав’язав мені очі стрічкою темно-синього шовку, яку він зняв з вістря одного залишеного списа, щоб я не змогла заворожити їх своїм поглядом. Обоє стояли неподалік, сперечаючись, кому кидати сріблясто-чорного списа, а кому — золотисто-зеленого.

— Можеш знайти Метью у королеви, і він тобі все пояснить, — сказала я, намагаючись надати своєму голосу врівноваженості й спокою, але він все одно тремтів. Колись Метью у сучасному Оксфорді розказував мені про свою сестру, сидячи біля каміна у Старій Хижці. І описав її як лиху, несамовиту, але дуже красиву.