— Нехай чотири, — не погодився Віктор. — Мені кожен найменший плюс згодиться. З чотирма може хоч трошки стійкіша на дорозі та прохідніша буде.

На це Франкенштейн якось загадково скривив носа й сказав:

— Ну, тоді вже давай і перед зробимо ведучим — ще більш прохідною стане.

— А що, ти б і таке міг зробити?! — відверто здивувався Віктор.

— Будь-які примхи за гроші клієнта, — розвів руками Петро. — Тільки…

— Що?

— Дешевше буде на базарі нову «дев'ятку» взяти! Ги-ги-ги! «Нульову»! Значно дешевше! — він гиготів, плескаючи Віктора по плечі, задоволений приколом, щасливий, що таки взув цього надто розумного «гонщика».

Але Віктор не підтримав його веселощів.

— Отже, вирішено, — сказав він, — два тижні і робота за вищим розрядом.

— Домовилися.

— Сподіваюся, збереження таємниці клієнта залишається традицією цієї фірми?

— Нема мови… — розвів руками Петро.

Тому, кого з неабиякою повагою позаочі називало Франкенштейном півміста, що роз’їжджало на вітчизняному та закордонному металобрухті, було все одно, що змусило клієнта зробити таке оригінальне замовлення — машину з гарними ходовими властивостями, яка б виглядала, наче розвалюха. Але й він не міг не зауважити для себе, що чоловік, якого давно знав як спокійного, врівноваженого й навіть незворушного, чимось серйозно занепокоєний. Більше того, «заведений» до межі.

XXVIII

XXVIII

Якось йому наснився пісочний годинник. Дуже великий. Але й пісок сипався надзвичайно швидко. Він борсався на ліжку, не здатний збагнути, як швидко пісок пересипеться в нижню чашу. А наступної ночі вже був леопардом у клітці й мотався від стіни до стіни невизначений час, марно шукаючи вихід. Так буде щоночі, доки не вдасться щось вигадати.

А що ще можна зробити? Не йти ж у банк з маскою, врешті-решт. А де ще можна дістати такі гроші за кілька днів, Віктор не міг уявити. Знати б, на що наважитись. Він би наважився. Миттєво. Знати б отой максимально можливий час, який можна відвести собі для очікування. Та ні, не собі. Зоряні. Адже якщо цей час перетне якусь допустиму межу — гроші вже не знадобляться. Буде пізно. Нічого не зроблять навіть у Німеччині.

Віктор виділив ще два дні, щоб з’їздити в Дюссельдорф, побувати в Мюнхені й за допомогою Дітмара з'ясувати у клініці, про яку йшлося, більш вузькі нюанси щодо Олегового лікування. За великим рахунком він не дізнався нічого нового. Проте познайомився з доктором Клаусом, який оглядав хлопця, й заручився його підтримкою у вирішенні всіляких технічних проблем. Приємний німець запропонував з усіх питань звертатися особисто до нього. Залишалася лише одна проблема — гроші. Про них він говорив і з Дітмаром, але той лише вибачався і розводив руками, не бажаючи навіть обговорювати можливі варіанти надання такої позики. Надто велика сума.