РОМАН КУПЧИНСЬКИЙ ЗАМЕТІЛЬ ІІ ПЕРЕД НАВАЛОЮ Повість зі стрілецького життя  Львів «КАМЕНЯР» 1991

РОМАН КУПЧИНСЬКИЙ

ЗАМЕТІЛЬ ІІ

ПЕРЕД НАВАЛОЮ

Повість зі стрілецького життя

 Львів «КАМЕНЯР» 1991

«Перед навалою» — друга повість із трилогії українського письменника «Заметіль», що є талановитою спробою художньо відтворити середовище, в якому зродилася стрілецька ідея, залишивши глибокий слід у пам'яті українського народу. Описувані події автор пережив як співучасник та очевидець, а тому твір має значення «гарячого документа» для вивчення історії відродження державності на західноукраїнських землях.

Друкується за виданням: Купчинський Р. Заметіль II. Перед навалою: Повість зі стрілецького життя. — Львів: Видавничий кооп. «Червона калина», 1928.

***

***

Буває так не раз, коли вибираєтесь у далеку дорогу, що проїжджаєте рідне село, немов хапаючись. І ви, і візник, і коні неначе змовились: хочете показати всім, рідним і знайомим, що розлука для вас звичайна річ, що серце не думає скиміти. Коні весело форкають, візник бадьоро стріляє з батога, а ви безжурно розглядаєтесь довкруги і своїм поглядом хочете переконати людей, хати та дерева: бачите, їду, і ані в гадці мені який-небудь сум.

Але коли ви оставите за собою село і все те, що дороге вам у нім, коли вже станете чужими для окруження, тоді знову і ви, і візник, і коні, немов змовившись, відразу зміняєте настрій. Коні звільнюють крок, візник застромлює батіг і починає крутити цигарку, а ви поринаєте в недавній спомин передвід’їзних хвиль. Нехай тільки трапиться по дорозі горбок, із якого видно ваше село, ви невідклично обернетесь і пішлете в рідну закутину останній поздоров.

Мине довга хвиля, заки ви отрясетеся з того настрою і звернете увагу на нове окруження. Дихнувши повними грудьми, ви кличете до візника: «Поганяй!» Але непотрібно! Бо рівночасно з вами збудився з задуми візник, а коні самохіть пустилися бігцем, ще заки він сягнув по батіг.

Від тієї хвилі все, що лишилося за вами, западається щораз то більше в мряці і не швидко вирине знову перед ваші очі…

Віз із бужанськими новобранцями прожогом вихопився з села. Малі галицькі коники наввипередки чвалували дорогою, дід Федорій завзято крутив над ними батогом як фуркалом, віз аж у затоки йшов від швидкого гону, а новобранці піснею ціле село застелили.