Нереально? Та невже? Як же часто ми забуваємо, що таке реальність.

Бо реальність — це Ральф. Реальність — це П’єр-Седрік Бонін з трьома тисячами налітаних годин за плечима, який смикає джойстик на себе і тримає його так протягом трьох хвилин падіння, зі швидкістю 600 км/год, заганяючи себе і двісті двадцять сім інших пасажирів у водяну могилу. Реальність — це… фул-хаус, який опиняється на руках, коли у твого суперника, що виклав на покерний стіл усе до останньої копійки, склався чирвовий флеш (у цій ситуації, мабуть, краще сказати: всього лиш чирвовий флеш).

…На руках у Луки Молінарі виявилися хрестовий валет і бубнова дев’ятка, що разом із трьома картами зі столу сформувало симпатичний фул-хаус — три дев’ятки й пара валетів, — комбінацію, що є вищою за флеш.

Фул-хаус (три карти з однаковими індексами й одна пара)

Лука виграв. Італієць в один момент став багатшим на п’ятдесят тисяч баксів.

А потім помер. Бо левова частка з тих п’ятдесяти тисяч у банку прийшла від Роджера, і розлучатися з ними стрілець не збирався. Не було звинувачень у махлярстві, пустопорожніх слів і погроз. Зорн просто забив Луку до смерті, навіть не відтягнувши від стола…

Марко вимагав у Джейсона знайти і покарати винного, але сивочолий обмежився тим, що заборонив азартні ігри і вишпетив своїх стрільців. Він пообіцяв кухарю поховати Луку, проте наступного дня передумав і наказав Амаро Кіспе сплавити тіло до Пуерто-Мальдонадо разом із носіями сера Пола Холбрука і двома вченими, що мали нещастя сидіти того вечора за одним столом із Роджером Зорном: американським інженером Джеймсом Деваром і китайським ученим-матеріалознавцем Сун Чі.

— Співчуваю, — тихо сказала Сатомі, зауваживши вологу на очах Марко.

— Та пусте… Але дякую.

Дзенькнула посудомийна машина. Італієць підняв голову:

— Все, є робота. Пішли.

XCII

14 серпня 2012 року, 10:29 (UTC – 5) Паїтіті