Сьома показав формулу, що описувала розподіл сонячного року на місяці, тижні й дні у цивілізації Паїтіті.

— У них було вісім місяців, у кожному по сорок п’ять днів, і ще п’ять, так би мовити, неврахованих чи незв’язаних днів, що розташувались вкінці року. Кожен місяць… — Семен докладно розтлумачив Левку принцип організації календаря і формат запису дати в Паїтіті. — Вхопив? Зможеш запам’ятати?

— Звідки ти це знаєш? — здивувався українець.

— Просто знаю, повір, зараз немає часу на теревені.

Росіянин вдруге насторожено покосився на вихід до коридору. Хлопець чекав… ні неправильно… не чекав, а боявся чиєїсь появи.

— Для чого ти це розказуєш мені?

— Лео, будь ласка! — хрипко викрикнув Семен, схудлі руки трусилися, тремтіння передавалось на аркуші записника. — Не гай часу! Не став запитань, просто вислухай мене і спробуй запам’ятати все, що розказую.

Левко стулив рота і кивнув.

— Глянь сюди. — Сьома відкрив сторінку, заповнену датами, і на ходу перевів кілька відомих йому в формат григоріанського календаря: катастрофа рейсу AF447, індонезійське цунамі, теракти 11 вересня.

На обличчі Левка зринула скептична усмішка.

— Ці записи тобі приснилися?

— Ні, — розважливо відповів Семен. — Я переписав їх зі стін Чорної кімнати.

— І ти хочеш, щоб я повірив, що якісь аборигени, котрі жили в перуанських джунглях тисячі років тому, спрогнозували день атаки на Пентагон та будівлі Всесвітнього торгового центру?

— Так. І не лише дату, але й точну кількість загиблих. Поки сидів на верхній терасі, я розшифрував ще кільканадцять рядків. Тут є 26 квітня 1986-го, 1 вересня 1939-го, 15 квітня 1912-го…

— А що було 15 квітня 1912-го?

— Потонув «Титанік».

Усмішка не сходила з губ українця:

— Ти помилився.

— Тобто? — не зрозумів Сьома.

— На декого бруґмансія діє довше, ніж дві доби.