— Цього разу я дійсно зголодніла, — гордо сказала Рита.

Ларрі всміхнувся. Йому полегшало. Було приємно просто рухатися, якось діяти. Він говорив Риті, що за містом їй стане краще. Тоді він просто намагався її заспокоїти. А тепер, побачивши, як зміцніла власна сила духу, зрозумів, що не збрехав. У Нью-Йорку було як на цвинтарі, де ще не всі мерці заспокоїлися. Що швидше вони заберуться з міста, то краще. Можливо, Рита знову стане такою, як у день їхньої зустрічі в парку. Другорядними дорогами дістануться до Мейну, а тоді облаштуються в літній садибі якогось заможного курваля. Зараз на північ, а у вересні-жовтні — на південь. Бутбей Гарбор улітку, Кі Біскейн узимку. Чудово звучить. Поринувши в думки, Ларрі підвівся, повісив на плече вінчестер і не помітив, як Рита скривилася від болю.

Тепер вони рушили на захід, і їхні тіні волочилися позаду — спершу вони скидалися на приплюснутих жаб, а тепер, у розповні дня, почали видовжуватися. Вони пройшли авеню Америк, потім Сьому, Восьму, Дев’яту, Десяту. Вулиці були мовчазні й загачені — застиглі пістряві ріки автівок, серед яких переважали жовті таксі. Багато машин перетворилися на катафалки: гнилий водій схилився над кермом, пасажир обм’як, немов утомився від простою в заторі й заснув — усюди те саме. Ларрі замислився, чи не сісти їм на мотоцикли, щойно виберуться з міста. Мотоцикли — транспорт маневрений, і можна буде спробувати об’їхати загачені ділянки на шосе, бо мертвих автівок на дорогах точно траплятиметься чимало.

Однак це якщо припустити, що Рита вміє керувати мотоциклом. А з огляду на все, радше виявиться, що ні. Співжиття з Ритою ставало морокою. Принаймні в певних аспектах. Та якщо до такого дійде, вона зможе сісти й позаду.

На перехресті Тридцять Дев’ятої й Сьомої вулиць вони побачили молодика в самих обрізаних під шорти джинсах — він лежав на даху таксі «Дінь-дінь».

— Він що, помер? — спитала Рита.

Зачувши її голос, юнак сів, озирнувся й помахав до них. Вони помахали у відповідь. Молодик спокійно влігся назад.

Коли вони перетнули Одинадцяту авеню, було кілька хвилин по другій. Ларрі почув позаду болісний крик і побачив, що Рита вже не йде поряд.

Вона присіла на коліно й трималася за ногу. Тоді Ларі вперше помітив, що жінка взута в дорогі сандалі з відкритими носаками — вони коштували доларів вісімдесят і годилися хіба для прогулянки П’ятою авеню. Вітрини пороздивлятися. А для їхньої пішої мандрівки…

Ремінці повпиналися в її щиколотки й протерли шкіру. Ногами бігла кров.

— Ларрі, мені шко…

Він ривком поставив її на ноги.