Ларрі говорив, замислено дивлячись у вікно, і тепер розвернувся, щоб глянути на Риту. Побачене перелякало його — Ларрі здалося, що вона втрачає розум. Рита усміхалася, однак то була гримаса болю й жаху. На обличчі в неї виступили великі круглі краплини поту.

— Рито? Господи, Рито, що?..

— …вибач… — вона підхопилася, перекинувши стілець, і чкурнула геть.

Рита зачепила пуф, і він покотився на ребрі, наче велика шашка. Вона мало й сама не впала.

— Рито?!

Наступної миті вона була вже у ванній, і до нього долинув болісний звук — то вертався сніданок. Ларрі роздратовано ляснув по стільниці, а тоді підвівся й рушив за нею. Господи, як же він ненавидів, коли блюють. Завжди хотілося й самому ригнути. Від млосного запаху американського сиру в нього скрутило шлунок. Рита сиділа на блідо-блакитних кахлях, підклавши під себе ноги й кволо схиливши голову над унітазом.

Вона витерлася жмутком туалетного паперу й благально звела на нього очі. Обличчя в неї геть побіліло.

— Пробач мені, Ларрі, я просто не змогла. Чесно. Мені дуже шкода.

— Господи, якщо ти знала, що так буде, нащо взагалі виделку брала?

— Бо ти хотів, щоб я поїла. І я не хотіла тебе сердити. Але ж ти розгнівався, правда? Розсердився на мене.

Його думки повернулися до минулої ночі. Вона так відчайдушно кохалася з ним, що вперше за весь час Ларрі подумав про її вік, і йому стало дещо бридко. Його немов на тренажер посадили. Здійснивши акт самозахисту, Ларрі швидко кінчив, і трохи згодом вона відвалилася від нього, захекана й невдоволена. Пізніше, коли він уже провалювався в сон, Рита пригорнулася до нього, і Ларрі знову почув запах саше, дещо дорожчий різновид того аромату, що супроводжував його матір, коли вони ходили в кіно, і вона шепотіла йому слова, що постійно будили його й не давали як слід заснути впродовж двох годин: «Ти ж не кинеш мене, правда? Не полишиш мене саму?»

До цього Рита була чудовою в ліжку, неймовірно чудовою. Вона відвела його до цього помешкання в день їхньої зустрічі — одразу після того, як вони пообідали. Те, що трапилося потім, відбулося цілком природно. Ларрі пам’ятав, як його кольнула відраза, коли він побачив її обвислі груди та блакитні виразні вени (вони нагадали йому варикозні вени власної матері), та все це вилетіло з голови, щойно Рита осідлала його, обхопивши ногами з дивовижною силою.

— Повільніше, — засміялася вона. — Будуть останні першими, а перші — останніми[177].

Ларрі вже наближався до піку, коли Рита зіштовхнула його та взяла цигарки.

— Що ти в біса робиш? — здивувався Ларрі.

Його богатир обурено гойдався — було навіть видно, як він пульсує.