Стю дістав носовички з-під лямок наплічника з рефлекторними вставками, склав їх наново й повернув на місце. Він ішов у новеньких черевиках «Джорджія джаєнтс», але за три дні ходьби вони позбулися свого лоску. На голові в нього хвацько сидів повстяний капелюх, червоний і крислатий. На плечі висів армійський карабін. Стю не думав, що натрапить на мародерів, однак гадав, що зайвою зброя не буде. Може, уполює собі звірину. Ну, учора йому трапилася свіжина, ще жива й на копитах, та він так зрадів тому видиву, що про їжу навіть не подумав.

Плечам стало зручніше, і Стю рушив далі. Судячи зі звуку, пес міг бути вже за наступним поворотом. «Можливо, я його таки побачу», — подумав Стю.

Він вибрав трасу 302, бо гадав, що раніше чи пізніше вона виведе його до океану. Він сказав собі: «Дійду до океану й тоді вирішу, що робити далі. А до того я зовсім про це не думатиму». Прогулянка, що тривала вже четвертий день, була для нього чимсь на кшталт терапії. Стю подумав про те, щоб узяти десятишвидкісний велосипед чи мотоцикл, на яких можна об’їхати затори, що іноді траплялися йому на дорогах, та натомість вирішив обійтися ногами. Йому завжди подобалися піші прогулянки, а тіло дуже просило розминки. До втечі зі Стовінгтона він просидів у клітці близько двох тижнів, і здавалося, що розм’якнув і втратив форму. Стю гадав, що раніше чи пізніше втратить терпець через повільну швидкість і знайде собі велик чи мотоцикл, та поки що йому подобалося крокувати дорогою, роздивлятися, подеколи робити п’ятихвилинні перерви, дрімати після обіду, щоб перечекати найспекотніші години дня. І почувався він при цьому чудово. Потроху божевільні пошуки виходу вивітрювалися з пам’яті — вони стали просто минулим, а не таким яскравим видінням, що кидало його в холодний піт. Найважче забувалося відчуття, що його хтось переслідує. У перші дві ночі на свободі йому раз по раз снилася остання зустріч з Елдером, коли той прийшов до нього виконати наказ. Уві сні Стю був не таким спритним. Елдер ухилявся від удару, натискав на гачок пістолета, і Стю відчував, як у його груди безболісно врізається важка, нашпигована свинцем боксерська рукавиця. Цей сон снився йому знову й знову, аж доки він не просинався вранці, так і не відпочивши, однак Стю дуже радів, що живий, і недосипання його не турбувало. Минулої ночі кошмар не вернувся. Стю сумнівався, що нервовість зникне одразу, та подумав, що ходьба потроху виведе отруту з його організму. Можливо, до кінця він її не здихається, та Стю був певен, що, коли розвіється більша її частина, він зможе оптимістичніше дивитися вперед — і байдуже, чи дійде на той час до океану.