Нік дивився на папір, тому не прочитав слова з її губ, та відчув лоскіт теплого подиху.

«Мене звіть Нік Андрос. Я глухонімий. Подорожую з чоловіком на ім’я Том Каллен, він трохи відсталий. Не вміє читати й не розуміє те, що я йому показую, — тільки найпростіші знаки. Ми прямуємо до Небраски, бо я гадаю, що там можуть бути інші люди. Як хочеш, давай із нами».

— Звісно, — одразу ж сказала Джулі, а тоді, згадавши, що він глухий, спитала, чітко вимовляючи кожне слово: — Ти вмієш читати по губах?

Нік кивнув.

— Окей. Я дуже рада, що стріла когось. Байдуже, що це глухонімий із дебілом. Тут лячно. Відколи вирубилося світло, я й очей стулити не можу. — Її обличчя набуло страдницького виразу, який пасував радше героїні мильної опери, ніж справжній людині. — Матуся з татком померли два тижні тому. Померли всі, крім мене. Мені було так самотньо.

Вона схлипнула, оповила Ніка руками й почала звиватися навколо нього у вульгарній пародії на горе.

Коли вона відсторонилася від нього, очі в неї були сухі й блискучі.

— Хей, зробімо це, — сказала Джулі. — Ти наче гарненький.

Нік здивовано глянув на неї. «Не вірю власним очам», — подумав він.

Та все відбувалося насправді: вона вже сіпала його ремінь.

— Ну ж бо. Я на таблетках. Усе під контролем. — Вона завмерла на хвильку. — Ти ж можеш, так? Тобто говорити не вмієш, та це ж не значить, що…

Він виставив руки, щоб схопити Джулі за плечі, та натомість до долонь потрапили її груди. Його оборона розсипалася на попіл. Зв’язні думки втекли з голови. Він поклав її на підлогу й відгойдав як слід.

———

Після сексу він підійшов до дверей, застібаючись на ходу. Том нерухомо лежав на лавці — навколишнього світу для нього не існувало. Джулі приєдналася до нього. У руках вона крутила нову пляшечку з парфумами.

— Це той дебіл? — спитала дівчина.

Нік кивнув, хоча й не вподобав те слово. Воно здалося йому образливим.

Вона почала розказувати про себе, і Нік із полегкістю довідався, що їй сімнадцять — не набагато менше, ніж йому. Її мамця з друзями завжди кликали Джулі Янгольським Личком, або просто Янголятком, бо виглядала вона дуже юною. За наступну годину вона наговорила йому ще багато всякого, і Нік зрозумів, що ніяк не зможе відрізнити правду від вигадок. Дівчина видавала бажане за дійсність. Певне, вона всеньке життя чекала когось, хто б не переривав її нескінченний монолог. Його очі втомлювалися навіть від спостереження за тим, як формують слова її рожеві губи. Та коли він відводив очі, щоб поглянути, як там Том, або подивитися на розтрощену вітрину жіночої крамниці через дорогу, вона брала його за підборіддя й розвертала очі до свого рота. Вона хотіла, щоб він «чув» геть усе й нічого не пропускав. Спершу вона його дратувала, а тоді знудила. Неймовірно, лише за годину знайомства Нік пожалкував, що знайшов її. Хоч би їй розхотілося йти з ними…