Нік зрозумів, що й досі тримає слоїк із «Пепто-бісмолом». Він жбурнув його геть і показав Томові порожні долоні. Доведеться йому перечекати свою бігунку. Красно дякую, Джулі.

Так само белькочучи, Том спустився з ґанку.

— Пробачте, — повторював він знову й знову. — Пробачте Томові Каллену, будь ласочка.

Вони рушили до Головної вулиці разом… а тоді вклякли на місці та вибалушили очі. Обидва велосипеди валялися на дорозі. Шини порізані. Вміст їхніх наплічників розкидано по всій вулиці.

Нік відчув, як щось прошмигнуло повз його обличчя. Том зойкнув і кинувся бігти. Нік спантеличено роззирнувся, і так уже сталося, що він дивився якраз туди, куди треба, щоб побачити спалах другого пострілу. Блимнуло на третьому поверсі міського готелю. Комір сорочки смикнуло чимсь подібним до шила.

Він крутнувся на каблуках і помчав услід за Томом.

Нік не міг здогадатися, чи стріляла Джулі вслід. Та коли він наздогнав Тома, виявилося, що жодного з них не поранено. «Принаймні позбулися тієї мегери», — подумав він, однак потім виявиться, що то тільки півправди.

———

Тієї ночі вони зупинилися в коморі за три милі від Претта, і Том постійно прокидався й будив Ніка, щоб заспокоїтися. Близько одинадцятої ранку вони дійшли до Аюки, і в крамниці «Світ велоспорту» дібрали собі гарні велосипеди. Решту спорядження можна було пошукати в Ґрейт-Бенді — вони мали дістатися туди щонайпізніше чотирнадцятого числа. І Нік нарешті почав відходити від зустрічі з Джулі.

Однак за чверть до третьої 12 липня в лівому дзеркальці заднього огляду він побачив, як позаду щось заблищало. Він зупинився (поринувши у фантазії, Том переїхав його ступню, та Нік цього майже не помітив) і поглянув через плече. Мерехтливе сяйво, яке зринуло над схилом просто позаду них, наче друге сонце, засліпило його зачудоване око — він не вірив тому, що бачив. То був «шеві», древній вінтажний пікап, старий добрий маслкар. Рухався він повільно, виляючи трасою 281, наче слаломіст, щоб не вписатися в мертві автівки.

«Шеві» підкотився до них (Том навіжено махав рукою, а Нік просто стояв, розставивши ноги над рамою велосипеда) і загальмував. Перш ніж вигулькнула голова шофера, Нік устиг подумати, що за кермом сидить Джулі Ловрі та посміхається ядучою, переможною посмішкою. При ній буде зброя, якою вона намагалася їх пристрелити, і з такої відстані вона точно не промахнеться. Жоден пекельний демон не здатен на лють жінки, якою наважилися знехтувати[242].

Та у вікні з’явилось обличчя чоловіка сорока років у солом’яному капелюсі з пір’їною, хвацько застромленою за стрічку з блакитного оксамиту, і коли він усміхнувся, його приємне, висушене на сонці обличчя перетворилося на мапу зі зморшок.