Коли різницький ніж по широкій дузі стрімко шугонув донизу, Ларрі прийшов до тями. Він відступив убік і, навіть не задумуючись, махнув правою ногою та зарядив вологим жовтим черевиком прямісінько в живіт хлопця. Його штрикнули жалощі. Що там того хлопчиська? Той перекинувся, наче кегля. Вигляд пацан мав скажений, та ваговиком точно не був.

— Джо! — крикнула Надін.

Вона перечепилася об горбок землі та впала на коліна, забризкавши білу блузку коричневим брудом.

— Не кривдьте його! Це ж лише хлопчик! Будь ласка, не кривдьте його!

Вона звелася на ноги й через силу побігла далі.

Джо беркицьнувся на спину. Він розтягся на землі у вигляді літери «Х» — руки утворили «V», а розкинуті в боки ноги — «Λ». Ларрі зробив крок уперед і наступив на зап’ясток його правиці, придавивши до болотистої землі кисть, що стискала ніж.

— Облиш свою штрикавку, хлопче.

Той засичав, а тоді захарчав, запулюкав, наче індик. Його верхня губа задерлася, відкривши зуби. Китайські очі пекли Ларрі своїм лютим поглядом. Стояти на його руці було однаково що притискати до землі поранену, проте й досі небезпечну змію. Він чув, як хлопець намагається вивільнити руку — йому було ніби байдуже, що можна зчесати шкіру, порвати м’язи чи зламати кістки. Пацан рвучко сів та спробував укусити Ларрі крізь цупкий мокрий денім. Ларрі натиснув на тоненький зап’ясток сильніше, і Джо зойкнув, та не від болю, а з непокори.

— Облиш, хлопче.

Джо продовжував борсатися.

Патова ситуація тривала б, допоки Джо не вивільнив би руку з ножем або Ларрі не зламав би йому зап’ясток, якби до них нарешті не підбігла Надін. Вона гойдалася від утоми й хапала ротом повітря.

Навіть не глянувши на Ларрі, вона впала на коліна.

— Відпусти! — тихо, однак суворо сказала вона.

Її обличчя було вкрите потом, але спокійне. Воно зависло за кілька дюймів від лютої гримаси внизу. Джо клацнув на неї зубами, наче скажений пес, і борсався далі. Ларрі насупився — втримувати рівновагу ставало складніше. Якщо хлопець вивільниться, то, певне, першою постраждає жінка.

— Від… пус… ти! — гримнула Надін.

Хлопець загарчав. З-поміж його стиснутих зубів бігла слина. На правій щоці красувався мазок болота у формі знака питання.

— Джо, ми кинемо тебе. Я тебе кину. І піду з ним. Якщо не будеш поводитися як слід.

Ларрі почув, як рука під його черевиком напружилася ще сильніше, а тоді обм’якла. Хлопчик дивився на жінку скорботним, докірливим, звинувачувальним поглядом. Коли малий зиркнув на Ларрі, у його очах читалися пекучі ревнощі. Піт струменів його тілом гарячими ручаями, та Ларрі однаково похолов під тим поглядом.