Ларрі помітив, що вона залилася рум’янцем, і здогадався чому. Він почав застромлювати шланг в отвір у цементі, і йому сяйнуло, що його дію можна було назвати грубою, символічною пантомімою. Ларрі зиркнув на Надін. Вона хутенько відвернулася, та однаково він устиг помітити, з яким виразом вона спостерігала за ним, помітити, як до її обличчя прилинула кров.

———

У його грудях зринув лютий страх, і він закричав:

— Заради Бога, Надін, стережись!

Вона зосередилася на ручному керуванні й не дивилася, куди їде: її «хонда» ледве повзла на швидкості п’ять миль за годину, однак вона націлилася просто на сосну.

Надін звела очі, і Ларрі почув, як вона зойкнула. Жінка вильнула вбік, та повернула надто різко й злетіла з мотоцикла. «Хонда» заглухла.

Він підбіг до неї. Серце калатало.

— Усе гаразд? Надін? З тобою?..

Вона кволо звелася на ноги й поглянула на подряпані руки.

— Так, усе добре. От дурна. Не дивилася, куди їду. Я пошкодила мотоцикл?

— Та до біса той мотоцикл, дай гляну на руки.

Надін показала йому долоні. Ларрі дістав із кишені штанів пляшечку «Бактину» й побризкав їх.

— Ти тремтиш, — сказала вона.

— На це також не зважай, — його слова прозвучали грубіше, ніж він хотів. — Слухай, може, краще й далі цурликати собі на велосипедах. Це небезпечно…

— Дихати також небезпечно, — спокійно відказала Надін. — І гадаю, що буде краще, коли Джо поїде з тобою. Принаймні спершу.

— Він не захоче…

— Гадаю, захоче, — перебила його Надін і глянула йому в очі. — І ти це також знаєш.

— Ну, на сьогодні закінчуємо. Уже так темно, що майже нічого не видно.

— Ще разок. Здається, я десь читала, що коли кінь тебе скинув, потрібно одразу заскакувати на нього назад.