— Моя блузка…

— Можна я?

— Так, якщо хочеш. А потім я займуся тобою.

«Займуся тобою…» — ці слова відлунювали в його голові, наче камінці, кинуті в колодязь, а потім він жадібно присмоктався до її груді, відчуваючи її сіль і солодкість.

Вона зітхнула.

— Гарольде, як приємно!

«Займуся тобою…» — калатало, билося в його голові.

Її руки ковзнули під гумку його трусів — і джинси впали з нього, тільки ключі безглуздо брязнули.

— Ходи сюди, — прошепотіла вона, і він так і вчинив.

Усе тривало менш ніж хвилину. У момент оргазму він закричав, не в силах стриматися. Немовби хтось підніс сірника, запаливши одним махом усе плетиво нервів під шкірою, нервів, які живою мережею сягали в глибину пахвини. Він зрозумів, чому так багато письменників пов’язували оргазм і смерть.

Потім він лежав у темряві, приклавши голову до дивана, тяжко віддихуючись, відкривши рота. Він боявся подивитися вниз: йому думалося, що по всьому навколо розлилося кілька літрів сперми.

Юний друже, ми знайшли нафту!

Він ніяково подивився на неї, соромлячись того, наскільки швидко кінчив. Але вона тільки всміхалася до нього тими самими спокійними темними очима — всезнаючими очима дівчинки з вікторіанської картини. Дівчинки, яка забагато знає, можливо, про свого батька.

— Пробач… — пробурмотів він.

— Чому? За що? — вона не зводила з нього очей.

— Ти ж нічого особливого не відчула.

— Au contraire[102], я отримала велике задоволення. — Але він подумав, що вона має на увазі не те саме, що він. Не даючи йому над цим замислитися, Надін продовжила: — Ти молодий. Ми можемо робити це скільки завгодно разів. — Він мовчки глянув на неї, неспроможний говорити. — Тільки одну річ ти маєш знати, — вона обережно поклала долоню на його тіло. — Що ти мені казав про незайманість? Так от, я теж.

— Ти… — напевне, у нього був дуже смішний вираз обличчя, бо вона закинула голову і засміялася.

— Невже немає місця незайманості у твоїй філософії, Гораціо?

— Ні… так… але…