— Знаю, бо він мені сказав. Він… так би мовити, написав мені листа. І, що важливіше, він розповів мені про тебе, Гарольде. Як ковбой відбив у тебе жінку й не пустив у Комітет Вільної зони. Він хоче, щоб ми були разом, Гарольде. І він щедрий. Віднині й доти, доки ми підемо звідси — час для нас із тобою.

Вона торкнулася його і всміхнулася.

— Від зараз і доти — час для забави. Ти зрозумів?

— А я…

— Ні, — відказала вона. — Ні. Ще ні. А потім так буде, Гарольде. Буде.

У Гарольда раптом проскочила шалена думка сказати їй, щоб називала його яструбом.

— А потім, Надін? Що йому треба потім?

— Те, чого ти хочеш. І чого я хочу. Те, що ти майже зробив із Редманом у той перший вечір, коли ви ходили шукати стару… тільки в значно більшому масштабі. А коли це буде зроблено, ми зможемо піти до нього, Гарольде. Ми можемо бути з ним. Залишитися з ним.

Її очі напівзаплющились у якомусь захваті. Може, це було й парадоксально — проте коли Гарольд дізнався, що вона кохає іншого, а віддалася йому, і їй, можливо, це подобається, бажання знову почало розгорятися в ньому.

— А якщо я відмовлюся? — спитав він холодними, сухими губами.

Вона знизала плечима, від чого груди красиво колихнулися.

— Життя триватиме… правда, Гарольде? Я знайду якийсь спосіб для того, що хочу зробити. Ти будеш жити, як жив. Рано чи пізно знайдеться дівчина, яка… зробить оту дрібницю для тебе. Але це через якийсь час виявиться дуже втомливою штукою. Дуже.

— А ти звідки знаєш? — криво посміхнувся він до неї.

— Я знаю, бо секс — це життя в мініатюрі, а життя втомливе, його проводиш у різних залах очікування — в одному, в наступному… У тебе можуть бути свої маленькі перемоги тут, Гарольде, а що з того буде? Загалом, життя буде банальне, сипатиметься крізь пальці, а ти назавжди запам’ятаєш, яка я без блузки, завжди гадатимеш — яка ж я повністю гола. Гадатимеш, що було б, коли б я говорила з тобою про всякі непристойності… поливала твоє тіло медом… і злизувала… і гадатимеш…

— Припини! — Гарольд весь тремтів.

Але вона не припиняла.

— Мабуть, буде тобі й цікаво, як би то вийшло, коли б ти опинився на його боці світу, — сказала вона. — Оце, мабуть, найбільше за все-все інше тебе цікавило б.

— Я…

— Вирішуй, Гарольде. Мені вдягати блузку чи знімати все решту?

Скільки часу він думав? Гарольд не міг згадати. Пізніше він навіть не був певен, чи точилася в ньому якась боротьба. Але коли він заговорив, то в слів на його губах був смертельний присмак.