Матінка Ебіґейл нічого не сказала. Мить розтяглася немов на цілу вічність — і стара відпустила її руку.

Спроквола, немов у тумані, Френ почала масажувати зап’ястя, за яке її схопила матінка Ебіґейл — хоча на тілі не лишилося ні червоного сліду, ні вдавленого місця, яке би свідчило про тиск. Очі Френні раптом розширилися.

— Мила, що? — збентежено спитав Стю.

— Минуло… — пробурмотіла Френ.

— Що… Про що вона? — ошелешений Стю питально поглянув навколо. Ґлен лише похитав головою. Його обличчя було бліде, напружене, але не скептичне.

— Біль… у спині. Минув. — Вона здивованими очима подивилася на Стю. — Усе минуло. Дивись. — Вона нахилилась і злегка торкнулася пальців ніг: раз, другий. На третій поклала долоні на підлогу, не згинаючи колін.

Вона підвелася й зустрілася очима з матінкою Ебіґейл.

— Це що, мене ваш Бог підкупити хоче? Бо коли так, хай забирає свою подачку назад. Хай краще мені болітиме, якщо Стю буде живий.

— Бог хабарів не дає, дитино, — прошепотіла матінка Ебіґейл. — Він просто показує знак і дає людям сприйняти його, якщо вони можуть.

— Стю на захід не йде! — промовила Френ, але тепер у її голосі вже були розгубленість і переляк.

— Сідай, — мовив Стю. — Ми послухаємо, що вона скаже.

Френ сіла — вражена, не вірячи своїм чуттям. Вона все мацала руками спину біля поясниці.

— Ви маєте йти на захід, — прошепотіла матінка Ебіґейл. — Не брати ні їжі, ні води. Вам виходити просто сьогодні, у тому одязі, що зараз на вас. Пішки. Мені відкрито, що один із вас не дійде до місця, але не знаю, хто саме. Мені відомо, що решта з вас опиняться перед тим чоловіком, Флеґґом, який узагалі не людина, а надприродна істота. Я не знаю, чи буде на те Божа воля, що ви його подолаєте. І не знаю, чи буде Божа воля на те, щоб ви знову побачили Боулдер. Такого я ніколи не передбачу. Але він — у Лас-Веґасі, і ви повинні йти туди, і там відбудеться ваше протистояння. Ви підете і не спіткнетеся, бо зможете покластися на Вічну Руку Бога, Господа. Так. Із Божою поміччю ви встоїте.

Вона кивнула.

— От і все. Що знала, те сказала.

— Ні, — прошепотіла Френ. — Цього не буде.

— Матінко, — голосом-карканням прохрипів Ґлен. Прокашлявся. — Матінко, нам не «відкривається», якщо ви розумієте, про що я. Ми… на нас немає такого, як на вас, благословення близькості з тим, хто це все контролює. Це просто не для нас. Френ має рацію. Якщо ми туди підемо, нас уб’є, можливо, перший-ліпший його патруль.

— Чи ти не маєш очей? Ти щойно бачив, як Бог зцілив Френ через мене. Невже ти думаєш, що Його план — це щоб вас застрелив останній посіпака Князя Темряви?