— А я тобі венеру подарувала, Ллойде. Сподіваюся, він скоро відсохне.

Він ударив її ногою під грудну клітку, так що Дейна впала на спину.

— Сподіваюся, скоро відсохне, Ллойде.

— Замовкни і вдягайся.

— Вали звідси. Я перед мужиками не вдягаюся.

Ллойд знову вдарив її ногою — тепер уже в біцепс правої руки. Біль був жахливий, і губи в неї смикнулись, але Дейна не скрикнула.

— Що, Ллойде, попав? У ліжку з Мата Харі? — вона вишкірилася до нього; в очах стояли сльози від болю.

— Та ходімо, Ллойде, — сказав Вітні Горґан. Він побачив кровожерний вогонь в очах Ллойда і зробив швидкий крок уперед, узяв Ллойда за руку. — Ми вийдемо до вітальні. Дженні може простежити за нею, поки вона вдягнеться.

— А якщо вона надумає стрибнути у вікно?

— У неї такої можливості не буде, — сказала Дженні. Її широке обличчя не виражало абсолютно нічого — і вперше Дейна помітила в неї на стегні пістолет.

— Та вона й не зможе, — сказав Туз. — Тут вікна тільки для краси, хіба не знаєш? Буває, хтось багато програє і хоче стрибонути, а для готелю це погана слава. Так що вікна не відчиняються.

Він подивився на Дейну, і в його очах промайнуло щось подібне до співчуття.

— Отепер ти, дівчинко, програла не дай Боже.

— Та ходімо, Ллойде, — повторив Вітні. — Ти зараз що-небудь таке впореш, про що потім шкодуватимеш, наприклад, у голову їй заскандалиш, якщо зараз звідси не вийдеш.

— Гаразд, — вони разом пішли до дверей, і Ллойд глянув через плече. — Він тобі зараз покаже, суко.

— Гіршого коханця, ніж ти, Ллойде, в мене ніколи не було, — ніжно відказала вона.

Він спробував знову кинутися на неї, але Вітні з Кеном Демоттом втримали його і витягли з кімнати. Подвійні двері тихо заклацнулися.

— Одягайся, Дейно, — сказала Дженні.

Дейна встала, розтираючи темний синець на руці.

— Ви що, всі тут такі? — спитала вона. — Ото таке вам подобається? Такі, як Ллойд Генрейд?