Вона розсміялась, і раптом Дженні дала їй ляпаса.

— Цить! — прошипіла вона. — Ти не знаєш, що на тебе чекає!

— Про себе я знаю, — подивилася на неї Дейна. — Це ви всі про себе не знаєте.

З інтеркома почувся голос — теплий, веселий, задоволений.

— Дуже добре, Ллойде, дякую. Впустіть її до мене, будь ласка.

— Саму?

— Так, — по інтеркому пролунав короткий поблажливий смішок — і зв’язок розірвався. У Дейни пересохло в роті.

Ллойд озирнувся. Тепер уже його лоб вкривали великі краплі поту, деякі скочувалися по щоках, мов сльози.

— Ти чула — заходь.

Вона склала руки на грудях, тримаючи ніж усередині.

— А якщо я відмовлюся?

— То я тебе туди затягну.

— Та слухай, Ллойде. Ти зараз такий переляканий, що навіть цуценя туди не затягнеш, — вона подивилася на всіх решту. — Ви всі на смерть перелякані. Дженні, ти взагалі ось-ось вробишся. Для кольору обличчя, люба моя, не корисно. І для штанів теж.

— Замовкни, підла нишпорко, — прошепотіла Дженні.

— У Вільній зоні мені ніколи не бувало отак страшно, як вам тут, — сказала Дейна. — Мені там було добре. Я прийшла, бо хотіла, щоб там і далі було добре. Більш політичної речі на світі немає. Вам варто над цим замислитися. Може, він торгує страхом, бо більше не має чого продавати?

— Мадам, — примирливо мовив Вітні, — я б залюбки вислухав вашу промову до кінця, але там чоловік чекає. Перепрошую, але або ви скажете «амінь» і зайдете самостійно, або я вас туди потягну. Можете йому там свою казку розказати… якщо в роті не пересохне. Але до того моменту ми відповідаємо за вас.

І як не дивно, подумала Дейна, відчувається, що йому дійсно ніяково, дійсно її шкода. На жаль, водночас Вітні був і не на жарт наляканий.

— У вас такої необхідності не буде.

Вона дала своїм ногам наказ іти вперед — потім стало легше. Вона йшла на смерть — Дейна в цьому не сумнівалася. Коли так — хай і так. У неї є ніж. Спочатку для нього, якщо вдасться, а потім і для себе — якщо буде треба.

Вона подумала: «Мене звати Дейна Роберта Юрґенс, і мені страшно, але мені й раніше бувало страшно. Він у змозі забрати в мене те, що я і так коли-небудь би втратила — моє життя. Я не дам йому мене зламати. Не дам зробити мене дрібнішою, ніж я є, якщо буду в змозі. Я хочу померти гідно… і я налаштована отримати те, чого хочу».