— Спроба втечі… — сказав Ларрі. — Колись і тебе пристрелять при спробі втечі, Берлсоне. — Він кинув оком на пірата. — І тебе, Пацючку, теж. Застрелять при спробі втечі.
І він знову засміявся, та цього разу Пацюк до нього не приєднався. Він похмуро зиркнув на Ларрі і став підіймати меч.
— Ану опусти, придурку, — сказав Берлсон.
Так вони й пішли втрьох: Берлсон, Ларрі, а позаду Пацюк. Коли вони вийшли з крила, до них долучилися ще п’ятеро. Серед них був і Ральф, теж у наручниках.
— Агов, Ларрі, — сумно сказав Ральф. — Ти чув? Вони тобі сказали?
— Так, чув.
— Сволота. Але ж для них усе майже скінчилося, так?
— Та отож.
— Ану замовкніть! — загарчав один із конвоїрів. — Це для вас майже все скінчилося. Зараз побачите, що на вас чекає. Ото буде забава.
— Ні, для вас, — не відступався Ральф. — Ви що, не розумієте? Не відчуваєте?
Пацюк штурхнув Ральфа, той похитнувся.
— Замовкни! — крикнув він. — Пацюк не збирається слухати це гівняне вуду! Годі!
— Щось ти дуже зблід, Пацюче, — посміхнувся Ларрі, — Це ти зараз як сіре м’ясо.
Пацюк знову замахнувся мечем, але в тому не було жодної погрози. У нього був переляканий вигляд — і в решти конвою теж. У повітрі стояло відчуття, що вони вже в тіні чогось великого, яке неухильно суне на них.
Тьмяно-оливковий фургон з написом «ОКРУЖНА В’ЯЗНИЦЯ ЛАС-ВЕҐАСА» на боці стояв у сонячному дворі. Ларрі й Ральфа заштовхали всередину. Хряснули двері, двигун завівся, вони поїхали геть. Вони сиділи на твердих дерев’яних лавах, звісивши між колін руки в наручниках.
Ральф тихо сказав:
— Я чув, один із них казав, що туди повинні прийти всі, хто є у Веґасі. Ти вважаєш, нас розіпнуть, Ларрі?
— Або щось іще подібне, — Ларрі подивився на здорованя. Ральф насунув пропітнілий капелюх на очі. Пір’їна було обтріпана, засмальцьована, але все одно хвацько стирчала з-за стрічки. — Тобі страшно, Ральфе?
— Дуже страшно, — прошепотів Ральф. — Я болю дико боюся. Навіть на укол до лікаря ніколи спокійно піти не міг. Завжди шукав способу відкласти на потім. А ти?
— Дуже. Зможеш підійти, сісти ближче до мене?