Його й Ральфа підштовхнули в бік кліток, і вони пішли, при цьому Ларрі звернув увагу на машини з ланцюгами та зчіпними пристроями. Але саме Ральф зрозумів їхнє призначення. Адже він усе життя працював з машинами й коло машин.

— Ларрі, — глухо промовив він. — Вони нас зібралися розірвати на шматки!

— Ану давайте, заходьте, — сказав Пацюк, дихаючи в лице часниковим перегаром. — Залазь-залазь, батоне. Зараз обидва побачите, де раки зимують.

Ларрі заліз на платформу.

— Сорочку дай-но, батоне.

Ларрі зняв сорочку і стояв голий до пояса, і ранкове повітря приємно холодило йому шкіру. Ральф свою вже зняв. Натовпом прокотився шепіт і притих. Обидва чоловіки після свого походу жахливо схудли — було видно кожне ребро.

— Тепер — у клітку, сіре м’ясо.

Ларрі зайшов у клітку.

Тепер команди віддавав Баррі Дорґан. Він ходив з місця на місце, перевіряв, чи все готово, гримаса огиди не сходила з його обличчя.

Чотири водії сіли в машини й завели мотор. Ральф якусь мить стояв стовпом — і раптом схопив один з наручників на ланцюгу, який звішувався в його клітку, і кинув у дірочку. Наручник влучив у голову Полові Берлсону — і юрбою прокотився нервовий смішок.

Дорґан сказав:

— Не слід тобі так робити, чоловіче. Я просто пришлю людей, щоб тебе потримали.

— Хай роблять своє, — сказав Ларрі до Ральфа. Подивився на Дорґана. — Гей, Баррі, тебе такого в поліції Санта-Моніки вчили?

Натовпом знову прокотився сміх.

— Жорстокість поліції! — вигукнув якийсь відчайдух. Дорґан почервонів, але нічого не сказав. Він просунув ланцюги глибше в клітку з Ларрі — і той плюнув на них, дещо здивований тим, що в нього на це вистачило слини. Десь у задніх рядах почувся підбадьорливий вигук, і Ларрі подумав: «Може, ось воно, оце вони зараз повстануть…» Але серцем він у це не вірив. Надто бліді були ці лиця, надто замкнені. Зухвалий вигук із задніх рядів був безглуздий. Так школярі дуркують на задніх партах. Тут без жодних сумнівів відчувалася неприязнь. Але навіть на це Флеґґ наклав свою печать. Ці люди крадькома тікали би звідси кудись у той порожній простір, яким зараз став світ. І Ходак їх відпустить, знаючи, що йому слід тримати лише кістяк своєї влади — таких, як Дорґан і Берлсон. Отих боягузів, опівнічних утікачів можна буде позбирати потім, може, вони навіть заплатять за свою слабкодухість. Тут відвертого заколоту не буде.

Дорґан, Пацюк і ще один утовпилися до його клітки. Пацюк тримав відкриті наручники, щоб одягти на зап’ястя Ларрі.

— Руки сюди, — скомандував Дорґан.

— Правда, гарна річ — закон і порядок, Баррі?