— Томе, допоможи мені встати.

Якось Томові вдалося підняти Стю, не завдавши сильного болю поламаній нозі. У голові в нього гупало й гуло. Перед очима літали чорні комети — і він ледь не зомлів. Тоді обхопив Томову шию однією рукою.

— Постій, — тихо попросив він. — Постій…

Стю не знав, скільки вони так простояли: Том терпляче його підтримував, поки його хилитало в сірих тонах напівпритомного стану. Коли Стю врешті отямився, Том усе ще терпляче його тримав. Мжичка перейшла в повільний, холодний дрібний дощ.

— Томе, підведи мене до машини.

Том обхопив Стю за пояс, і вони удвох, хитаючись, побрели до «плімута», що стояв на розділовій смузі.

— Де відкривається капот… — пробурмотів Стю, шукаючи руками коло радіатора «плімута». Його обличчям котився піт. Його бив дрож. Він знайшов потрібну ручку, але не міг її висмикнути. Він показав Томові, що робити, — і врешті капот піднявся.

Двигун був десь такий, який Стю очікував побачити: брудний і занехаяний V8. А от акумулятор був не такий поганий, як він боявся. Він був фірми «Сірз» — не найкращий у своєму роді, зате на гарантійній печатці стояло «лютий 1991 р». Тяжко керуючи думкою в лихоманці, Стю порахував і виявив, що акумулятор був новим ще в травні.

— Спробуй посигналити, — сказав він Томові і сперся на мaшину, поки Том це робив. Стю чув, що людина, потопаючи, хапається за соломинку, і тепер, здається, розумів, що це означає. Останнім їхнім шансом був цей драндулет, який дивом уникнув звалища.

Клаксон гучно бібікнув. Ну то добре. Якщо є ключ, можна спробувати. Може, треба було спочатку попросити Тома перевірити, чи є ключ, але, поміркувавши, Стю розсудив, що тут особливої різниці немає. Якщо немає ключа, то просто на тому й гаплик.

Він опустив капот і замкнув його, навалившись усім тілом. Потім подибуляв до водійських дверей і зазирнув, очікуючи не побачити в запаленні нічого. Але ключі були там, звисали з дермантинової торбинки з ініціалами «А. К.». Обережно нахилившись, він повернув ключ, увімкнувши додаткові прилади. Поволі стрілка заворушилась і показала, що бак повний більш як на чверть. То була якась загадка. Навіщо, куди господар машини, оцей «А. К.», пішов пішки, якщо міг під’їхати?

У напівмаренні Стю подумав про Чарльза Кемпіона, який напівмертвий примчав на заправку Гепа. У бідолахи «А. К.» був супергрип, і він був дуже хворий. Останні стадії. Він з’їжджає на узбіччя, вимикає двигун — не тому, що подумав про це, а просто за давньою звичкою — і виходить. Він марить, може, в нього навіть галюцинації. Він шкандибає кудись у пустелю штату Юта, сміється, співає, бурмоче — і там помирає. Через чотири місяці нагодилися Стю Редман із Томом Калленом — а тут і ключі в машині, і акумулятор порівняно свіжий, і бензин є…